Держава справедливості проти маніпуляційного олігархату

Хтось запитав: «Чи правильно говорять, що за зло треба платити добром?» Учитель сказав: «А чим же тоді платити за добро? За зло треба платити по справедливості, а за добро – добром».             Конфуцій

Що-чотири роки, після чергових виборів розчаровані українці вчергове лаються, що «не тих обрали», і лише зрідка згадують мудрість "кожен народ заслуговує на свій уряд". Останнім часом досить часто в інтернет-ресурсах, у пресі стали повторювати цитату Дж.Оруелла "Люди, які голосують за невдах, злодіїв, зрадників і шахраїв, не є їх жертвами. Вони співучасники..." 
Спробуємо осмислити глибинні причини цього явища з точки зору сучасної соціальної філософії та крізь призму ідей справедливості. А також окреслити можливі напрями трансформації суспільства.
Ми говоримо про справедливість як ціннісну та цивілізаційну категорію. І стверджуємо, що 5 століть тому людство зробило цивілізаційний вибір на користь маніпулятивної системи управління. Ключовими постатями у цьому виборі були Н.Макіавеллі та С.Оріховський-Роксолан.

Італійський мислитель і політик Ніколо Макіавеллі (1469-1527) відомий передусім своїми працями «Правитель» (1513), «Роздуми на першу декаду Тита Лівія» (1519), «Історія Флоренції» (1532). Він вважав, що для здійснення держави та її влади, яка втілює розумне в людському, виправданими є будь-які засоби – аж до найвищих злочинів щодо людини. Більше того, це навіть обов‘язкове. Фактично, саме Н.Макіавеллі можна вважати творцем ідеї маніпулятивної влади.
Макіавеллівську традицію в європейській політичній думці продовжили Г.Моск, В.Парето, Ж.Сорель, які відстоювали ідею, що невід'ємним атрибутом будь-якої соціальної системи є існування вищої, привілейованої верстви суспільства.

Філософи, ау-у-у!

Про демократію та вибори

Нещодавно на безкрайніх просторах Інтернету знову натрапив на Оруеллівське "Люди, які голосують за невдах, злодіїв, зрадників і шахраїв, не є їх жертвами. Вони співучасники..." Згадав ще одну популярну цитату "кожен народ заслуговує на свій уряд" і замислився, що треба зробити, щоб це "заслуговує" стало набагато кращим, ніж було.

Насамперед, давайте спробуємо знайти відповідь, чому "заслуговуємо". Цікаву версію знайшов у політичному Лікнепі Е.Піньковської:

1. Народ гідний свого уряду (адже обираються кращі з гірших).
2. Політики роблять те, про що потай мріють їхні виборці (в справах депутатів, як у дзеркалі, відображається те, що народ має в думках своїх).
3. Не можна осягнути неосяжне (не можна ощасливити всіх, у всьому і відразу).

Справедливість – це душа держави

На думку історика, філософа і гуманіста С. Оріховського, справедливість – це душа держави, головна чеснота, на основі якої мають вирішуватися всі питання. Держави, позбавлені справедливості, є ні чим іншим, як справжньою злочинністю. І в цій державі злочинна влада так просто gе віддасть свої "відвоювання" в народу. Тому лише єдність навколо скривджених для захисту справедливості зможе послужити відновленню істинної державності, де найбільшою цінністю є людина, захищена законом.  Громадя́нське суспі́льство – система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Право – це міра реалізації свободи і у той же час – норма політичної справедливості. Іншими словами, право є нормативно закріплена справедливість. СПРАВЕДЛИВИЙ – діючий неупереджено, відповідно до істини. Спрямований на здійснення правильних, насущних завдань. Дійсний, правильний. Справедливість – загальне співвідношення цінностей, благ і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права. Все еволюціонує по спіралі. В суспільному розвитку теж, явища повторюються, тільки на іншому витку. «Не будемо самі себе дурити, бо наші суди – це дзеркало нашого духовно спотвореного суспільства, яке пронизане корупцією наскрізь і деградує швидкими темпами. І в судах приймають рішення, спираючись не на Закон, а керуючись власними або ж проплаченими інтересами. ... А суди в Україні – це бізнес – структури, а судді – це бізнесмени, а бізнес їх – корупція. А самі вони – гравці, і грають "по- крупному”, не розмінюючись на дріб’язок.

Будуємо справедливу державу: візія нової України

"Корупція процвітає там, де демократичні основи слабкі, а політики-популісти можуть використати її у своїх цілях".      Деліа Феррейра, голова Transparency International

За даними Human Development Indices and Indicators, Україна нині займає 88 місце серед 189 країн за рівнем людського розвитку. На думку В. Дубровського (CASE Україна) та Джона Лафа (Chatham House), «діяльність державних установ в Україні, як і в багатьох інших країнах з менш розвиненими системами управління, наскрізь пронизана корупційними схемами. Громадяни усвідомлюють це і вважають корупцію, особливо на вищому рівні, однією з найбільших проблем, з якими зіткнулася Україна».

Іншими словами, країна фактично перетворилася в корупційну державу з адаптованою для цього нормативно-правовою базою, неефективною системою управління, спотвореними цінностями[1]. Основним джерелом наживи стали схеми крадіжки з бюджету під прикриттям «прозорих» механізмів бюджетних закупівель, державних і місцевих цільових програм. Практика розробки, прийняття і реалізації цих програм свідчить про значні корупційні ризики, що виникають на всіх етапах цього процесу.

І навіть впровадження багатьох прогресивних положень нового антикорупційного законодавства на практиці гальмується переважно через різноманітні фактори, головними з яких є недостатність політичної волі у органів виконавчої влади та правоохоронних органів[2].

Тому боротьба з корупцією фактично звелася до гучних розслідувань (частіше журналістських) і не менш гучних затримань без подальших «посадок» корупціонерів. Але не торкнулася фундаментальних основ корупційної держави: відсутності культури як системи цінностей у всіх сферах, відсутності системи в управлінні на всіх рівнях і реальної безвідповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність. У цьому ж ряду і принцип колективної безвідповідальності Кабінету Міністрів, регіональних і місцевих виконавчих комітетів.

Для ілюстрації наведемо лише кілька характерних прикладів:

Роздуми на тему: «Що б я порадив Президенту країни, якби він поцікавився моєю думкою»

"Гарант Конституции, знающий меру своей ответственности, не должен лгать, лицемерить, заигрывать с массами. Сам неукоснительно соблюдая законы, будет иметь право никому не позволить их нарушать!"  
Э.А. Пиньковская "Детектор лести" 

Сподіваюсь, у нового Президента і його колег є розуміння, що політичні стрибунці вже масово заповнюють останні вагончики потягу «Слуги народу», невдовзі переберуться у перші вагони і спробують захопити локомотив. А далі «нові кадри» розкажуть і покажуть українцям, як треба «жити по-новому». Якщо не відбудеться щось неочікуване… 

Вже почало відбуватися...

Перш за все спробую визначити головну причину такої масової підтримки Зеленського народом України. На моє переконання, голосування "проти" Порошенка - це зовнішній, не основний мотив. Насправді своїм образом Президента Голобородька Зеленський сформулював і образно показав потаємну мрію українців вирватися із цього кола несправедливості, залежності та лицемірства і збудувати нову країну справедливості. І вони у більшості проголосували за цю мрію...

Як досягнути цього – спробую висловити своє бачення.

Кілька вихідних тез: 

1. Ірина Бекешкіна вважає, що висока підтримка кандидата Володимира Зеленсь­кого на виборах не свідчить про єднання країни. Об'єднало країну "так далі жити не можна".
2. Новий суспільний договір артикулюється, але ясних підходів у нових умовах поки не сформульовано.
3. Експертне товариство висловлювалося, що Зеленський може спертися на громадянське суспільство. Тільки в цьому випадку йому вдасться успішно протистояти корупційній системі.
4. Достоєвський про механізми розвитку суспільства: бродіння ідей → поява діячів → зміни в суспільстві → рівновага → бродіння ідей. 
5. П.Порошенко з радниками роздерли суспільство на шматки. Парламентські партійні вибори можуть довершити руйнування єдності країни, якщо не здійснити екстраорди­нарних кроків.
6. В країні є тільки три проблеми: 1) безвідповідальність посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність, 2) крах системи в управлінні (на всіх рівнях вона замінена Системою Адміністра­тивної Ренти) і 3) відсутність культури (системи цінностей) у всіх сферах життя. Все інше – наслідки.

Звідси тези особистої позиції:

1. Об'єднати країну в нинішних умовах можна, якщо запропонувати в порядок денний не демонізовані чи навпаки ретельно «відретушовані» персональні діяння політиків чи висмоктані з пальця партійні маніпуляції, а злободенну і непартійну тему. З медійною потугою нової президентської команди можна запропонувати обговорення теми як нам жити далі. А точніше – правила життя у громадах. Там, де живуть люди. Результати такого обговорення можуть стати основою суспільного договору в цих громадах і країні в цілому. І запитом на законодавчу підтримку, вірніше, на кардинальну зміну/відміну чинних законів.

ВІКТОР ЧУМАК: «Треба єднати людей, які не хочуть жити заради бабла. І ми це зробимо».

З  народним  депутатом  Віктором Чумаком ми зустрілися у його офісі зразу після вранішнього засідання Верховної Ради, яке затягнулося хвилин на двадцять. Мабуть таки перебування під куполом, у «вареві» емоцій, лицемірства і поодиноких спалахів здорового глузду, не вельми солодке, бо очі депутата виглядали якимись неймовірно втомленими. Аж дивно, бо на екрані телевізора він завжди врівноважений, усміхнений, бадьорий. Але до кінця інтерв’ю очі ожили та заблищали, голос укріпився. А розмова відбулася щира і відверта. Правда, щоб вона не переривалася, пану Віктору довелося відмінити зустріч із американським конгресменом.

                            ДОСЬЄ
Чумак Віктор Васильович, народний
депутат України VII і VIII скликань.
Родом з міста Хмельницького. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське училище (фахівець з експлуатації артилерійських систем) і Київський національний університет ім.Т.Шевченка (юрист). Вивчав курси права Євросоюзу та прикордонного менеджменту в Академії прикордонної поліції Німеччини.
Фахівець у галузі оборони і безпеки, міграційного, військового, адміністративного і конституційного права, прикордонного та митного законодавства.
До 1992 року пройшов кар’єрними сходами від командира взводу до командира артилерійського дивізіону.
У 1992 році перейшов на службу в Українську армію і до 2004 року обіймав різні керівні посади в прикордонній службі України.
У 2006 році вийшов у відставку і почав працювати в Міжнародному центрі перспективних досліджень на посаді керівника департаменту аналізу та безпеки.
У 2010 році очолив Український інститут публічної політики (УІПП).
З 2012 року народний депутат України. Нині заступник голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції.

«Ди пхи юй чхоу — Земля рождена в час Быка (иначе — Демона, два часа ночи)».

Старый китайско-русский словарь епископа Иннокентия. Пекин, 1909

– В одному з інтерв’ю Ви сказали, що одна з улюблених Ваших книг – «Час Быка» Івана Єфремова.
– Так, було таке.

– Процитую з неї абзац: «Обманутые люди, веря, что сражаются за будущее, за свою страну, за своих близких, умирали, создавая условия для еще большего возвышения олигархов, еще более высокой пирамиды привилегий и бездны угнетения. Бесполезные муки, бесполезные смерти…» Чи схожа нинішня Україна на Єфремовську олігархічну планету Торманс?
– В чомусь так. Ми, в принципі, ганяємо по колу і ніяк не можемо вискочити з цього замкнутого кола. Адже побудували олігархічну систему економічних відносин, яка вже створила для себе політичну надбудову. І ця надбудова, власне, довліє над усім, не дає розвиватися і змінюватися суспільству. А все це подається під соусом патріотизму, змін...

– Головні правителі Торманса були шалено віддалені від населення і жили фактично у іншому вимірі. Очевидно, в Україні вже відбувається стрімка тормансизація. Що, на Вашу думку, мають зробити прості українці, щоб це зупинити?
– Українці мають, перш за все, розкрити очі, а по-друге – випити «пігулку для пам’яті». Я б сказав, політичної пам’яті. Вони повинні дуже чітко зрозуміти, що люди, які привели до нинішнього стану – це ті, хто вже 20 років були в політиці. І треба сказати самим собі «стоп!», таких людей просто не пускати далі в політику.