Будуємо справедливу державу: візія нової України

"Корупція процвітає там, де демократичні основи слабкі, а політики-популісти можуть використати її у своїх цілях".      Деліа Феррейра, голова Transparency International

За даними Human Development Indices and Indicators, Україна нині займає 88 місце серед 189 країн за рівнем людського розвитку. На думку В. Дубровського (CASE Україна) та Джона Лафа (Chatham House), «діяльність державних установ в Україні, як і в багатьох інших країнах з менш розвиненими системами управління, наскрізь пронизана корупційними схемами. Громадяни усвідомлюють це і вважають корупцію, особливо на вищому рівні, однією з найбільших проблем, з якими зіткнулася Україна».

Іншими словами, країна фактично перетворилася в корупційну державу з адаптованою для цього нормативно-правовою базою, неефективною системою управління, спотвореними цінностями[1]. Основним джерелом наживи стали схеми крадіжки з бюджету під прикриттям «прозорих» механізмів бюджетних закупівель, державних і місцевих цільових програм. Практика розробки, прийняття і реалізації цих програм свідчить про значні корупційні ризики, що виникають на всіх етапах цього процесу.

І навіть впровадження багатьох прогресивних положень нового антикорупційного законодавства на практиці гальмується переважно через різноманітні фактори, головними з яких є недостатність політичної волі у органів виконавчої влади та правоохоронних органів[2].

Тому боротьба з корупцією фактично звелася до гучних розслідувань (частіше журналістських) і не менш гучних затримань без подальших «посадок» корупціонерів. Але не торкнулася фундаментальних основ корупційної держави: відсутності культури як системи цінностей у всіх сферах, відсутності системи в управлінні на всіх рівнях і реальної безвідповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність. У цьому ж ряду і принцип колективної безвідповідальності Кабінету Міністрів, регіональних і місцевих виконавчих комітетів.

Для ілюстрації наведемо лише кілька характерних прикладів: