Воля! Незалежність! Реформи! Ці гасла самі собою надзвичайно переконливі за змістом. Народи колишньої могутньої держави, під назвою СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік, їх було 15) ще на початку вісімдесятих років минулого століття надихнулися на «Перебудову» зовнішніх та внутрішніх взаємин між країнами.
У зовнішній політиці настало відносне «потепління» після тривалого періоду «холодної війни» між Заходом та Сходом, але з явними ознаками економічного та фінансового придушення планової соціалістичної моделі господарювання в країнах Союзу ринковою (капіталістичною) моделлю економіки. Слідом за тим, так звана демократизація державного устрою привнесла чужі «цінності» із життя Західного суспільства.
У внутрішній політиці СРСР велика «Перебудова» завершилася у грудні 1991 розпадом Союзу.
У кожній із республік, що відокремилися, почалося «Будівництво» нової, вільної, незалежної, демократичної держави.
У внутрішній політиці СРСР велика «Перебудова» завершилася у грудні 1991 розпадом Союзу.
У кожній із республік, що відокремилися, почалося «Будівництво» нової, вільної, незалежної, демократичної держави.
НОВЕ – вперше створене, що нещодавно виникло.
СВОБОДА (філ.) – можливість вияву суб'єктом своєї волі в умовах усвідомлення законів розвитку природи та суспільства.
ВІЛЬНА ЛЮДИНА – нічим не утиснута, не обмежена у своїй суспільно-політичній діяльності.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ – політична самостійність, відсутність підпорядкованості, суверенітет.
СУВЕРЕНІТЕТ – повна незалежність держави у її внутрішніх справах та у веденні зовнішньої політики.
ДЕМОКРАТІЯ – політичний устрій, у якому верховна влада належить народу.
СОЦІАЛІСТИЧНА ДЕМОКРАТІЯ – влада належить комуністичній партії (форма правління – диктатура пролетаріату).
НАРОДНА ДЕМОКРАТІЯ – політичний устрій у період переходу від капіталізму до соціалізму (форма правління парламентаризм із функціями диктатури пролетаріату).
БУРЖУАЗНА ДЕМОКРАТІЯ (сучасна ліберальна) – політичний устрій, у якому парламентаризм є прикриттям панування буржуазії над трудящими (форма правління – олігархія, монархія).
Ось уже чверть століття громадянам нової країни під назвою Україна пояснюють з екранів телебачення і з усіх сторінок урядових газет і журналів, що всі РЕФОРМИ проводяться виключно для покращення умов соціального розвитку громадян у новій, незалежній, вільній та демократичній країні. Що метою будь-якої розпочатої реформи є зміна життя суспільства та кожного громадянина окремо на краще.
Це правильне твердження! Інакше, навіщо було руйнувати усталене, звичне, і «не зовсім погане» колишнє економічне становище співгромадян цілої країни, і міняти його на незрозуміле нове матеріальне їхнє забезпечення, яке виявиться значно «гіршим за старе»?
Безперечно, проведення реформ справа важка! Їх не просто проводити, особливо якщо немає одностайності між реформаторами! Виборцям (народу) треба увійти до становища! Треба бути терплячими і патріотичними, радять задоволені представники меншини, що раптово збагатилася. Чи не тому такі спокійні й розважливі, що самі для себе вловили все, що хотіли, у хаосі змін і реформ?
Потерпіти можна. Але питання: скільки часу? Якщо «зміни на краще» тривають уже понад двадцять п'ять років, і кінця їм немає? При цьому (за статистичними даними) у сучасній країні середня тривалість життя – 70 років? Чому радіти, чого чекати, якщо понад одну третину життя будь-якого середньостатистичного громадянина вже пройшло!?
Чи будують урядовці, що передбачала більшість виборців? Невже «слуги народу» діють проти волі народу? Як їм це вдається?
Люди навіть наймирніші, скромніші й терплячі, які очікують від реформаторів шанобливого себе ставлення, зрештою, обурюються! Відчують різницю між солодкими обіцянками та непристойними вчинками багатьох членів уряду та більшості депутатів усіх мастей, усіх партій та умонастрій. Треба зрозуміти, нарешті: хто з «обраних» вчиняє брехливо і безвідповідально тому, що ненавидить свій народ, а хто тому, що надто любить себе в ролі «слуги народу»? Перші – шкідники, другі – егоїсти. Хто ж їх обирав, висуючи на високі посади? Хто довірив їм долю свою, своїх дітей та онуків?
Можливо, перед майбутніми виборами кожного виборця слід тестувати на «електоральну дієздатність»? На розважливість. Непідкупність. Прозорливість.
Це правильне твердження! Інакше, навіщо було руйнувати усталене, звичне, і «не зовсім погане» колишнє економічне становище співгромадян цілої країни, і міняти його на незрозуміле нове матеріальне їхнє забезпечення, яке виявиться значно «гіршим за старе»?
Безперечно, проведення реформ справа важка! Їх не просто проводити, особливо якщо немає одностайності між реформаторами! Виборцям (народу) треба увійти до становища! Треба бути терплячими і патріотичними, радять задоволені представники меншини, що раптово збагатилася. Чи не тому такі спокійні й розважливі, що самі для себе вловили все, що хотіли, у хаосі змін і реформ?
Потерпіти можна. Але питання: скільки часу? Якщо «зміни на краще» тривають уже понад двадцять п'ять років, і кінця їм немає? При цьому (за статистичними даними) у сучасній країні середня тривалість життя – 70 років? Чому радіти, чого чекати, якщо понад одну третину життя будь-якого середньостатистичного громадянина вже пройшло!?
Чи будують урядовці, що передбачала більшість виборців? Невже «слуги народу» діють проти волі народу? Як їм це вдається?
Люди навіть наймирніші, скромніші й терплячі, які очікують від реформаторів шанобливого себе ставлення, зрештою, обурюються! Відчують різницю між солодкими обіцянками та непристойними вчинками багатьох членів уряду та більшості депутатів усіх мастей, усіх партій та умонастрій. Треба зрозуміти, нарешті: хто з «обраних» вчиняє брехливо і безвідповідально тому, що ненавидить свій народ, а хто тому, що надто любить себе в ролі «слуги народу»? Перші – шкідники, другі – егоїсти. Хто ж їх обирав, висуючи на високі посади? Хто довірив їм долю свою, своїх дітей та онуків?
Можливо, перед майбутніми виборами кожного виборця слід тестувати на «електоральну дієздатність»? На розважливість. Непідкупність. Прозорливість.
Нижче подана таблиця може бути названа «Історія однієї конкретної пенсії». Уважному читачеві пропонується відшукати сліди «покращення матеріального забезпечення» конкретного громадянина в кожній президентсько-прем'єрській каденції (4 роки), і поміркувати на тему: «за кого з президентів, прем'єр-міністрів та спікерів пенсії були вищими, тарифи та ціни на продукти нижчі, і чому»?
Ти за кого голосував?
| Роки | 1994-1998 | 1998-2004 рр. | 2005-2010 рр. | 2010-1014 | 2014-2017 рр. |
курс дол. : грн. | 1 : 3,5 | 1 : 5 | 1 : 5 | 1 : 8 | 1:27 |
пенсія, грн. / дол. | 70 / 20 | 150 / 30 | 2093 / 262 | 2737 / 342 | 2932 / 108 |
| Зростання пенсії, грн. та у % | - | на 80 грн. 214% | на 1943 грн. 1395 % | на 644 грн. 30% | на 195 грн. 7% |
Зростання цін на продукти щодо попередніх 4-х років | - | у 8 разів | у 22 рази | у 6 разів | у 5 разів |
Прожитковий мінімум, грн. | 342,3 | 423,6 | 875,6 | 953,1 | 1176 |
ПРЕЗИДЕНТ | Кучма Л. | Кучма Л. | Ющенко В. | Янукович В. | Порошенко П. |
ПРЕМ'ЄР- МІНІСТР | Ющенко В. Кінах О. Янукович В. | Янукович В. Пустовойтенко В. | Тимошенко Ю. Єхануров Ю. | Азаров Н. Яценюк А. | Яценюк О. Гройсман В. |
СПІКЕР ВР | Плющ І. Литвин В. | Литвин В. Мороз О.О. | Мороз А. Яценюк А. Литвин В. | Рибак У. Турчинов А . | Гройсман В. Парубій А. |
Немає коментарів:
Дописати коментар