Будуємо справедливу державу: візія нової України

"Корупція процвітає там, де демократичні основи слабкі, а політики-популісти можуть використати її у своїх цілях".      Деліа Феррейра, голова Transparency International

За даними Human Development Indices and Indicators, Україна нині займає 88 місце серед 189 країн за рівнем людського розвитку. На думку В. Дубровського (CASE Україна) та Джона Лафа (Chatham House), «діяльність державних установ в Україні, як і в багатьох інших країнах з менш розвиненими системами управління, наскрізь пронизана корупційними схемами. Громадяни усвідомлюють це і вважають корупцію, особливо на вищому рівні, однією з найбільших проблем, з якими зіткнулася Україна».

Іншими словами, країна фактично перетворилася в корупційну державу з адаптованою для цього нормативно-правовою базою, неефективною системою управління, спотвореними цінностями[1]. Основним джерелом наживи стали схеми крадіжки з бюджету під прикриттям «прозорих» механізмів бюджетних закупівель, державних і місцевих цільових програм. Практика розробки, прийняття і реалізації цих програм свідчить про значні корупційні ризики, що виникають на всіх етапах цього процесу.

І навіть впровадження багатьох прогресивних положень нового антикорупційного законодавства на практиці гальмується переважно через різноманітні фактори, головними з яких є недостатність політичної волі у органів виконавчої влади та правоохоронних органів[2].

Тому боротьба з корупцією фактично звелася до гучних розслідувань (частіше журналістських) і не менш гучних затримань без подальших «посадок» корупціонерів. Але не торкнулася фундаментальних основ корупційної держави: відсутності культури як системи цінностей у всіх сферах, відсутності системи в управлінні на всіх рівнях і реальної безвідповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність. У цьому ж ряду і принцип колективної безвідповідальності Кабінету Міністрів, регіональних і місцевих виконавчих комітетів.

Для ілюстрації наведемо лише кілька характерних прикладів:

• Жоден з державних чиновників не поніс адекватної відповідальності[3] за фактичну ліквідацію санітарно-епідеміологічної служби в країні (зараз її спішно відновлюють), а також трансформацію існуючої системи охорони здоров'я в якусь комерційну модель без належних гарантій безпеки громадян країни в разі надзвичайних ситуацій;
• Жодна людина не відповіла за нищення цілих галузей, конкурентоспроможних у світі, як це фактично сталося із авіабудуванням чи авіакосмічною галуззю в цілому;
• «Ситуація з опаленням – це повний розвал системи управління в Україні, безвідповідальність влади і нерозуміння, що потрібно робити в таких ситуаціях» – С. Тарута;
• Відсутність культури у вигляді політичного популізму і нездійсненних обіцянок або прямого порушення Конституції через неперсональне голосування парламентаріїв.
• Абсолютною безвідповідальністю і правовою безкарністю виборних осіб можна пояснити слова глави парламентської фракції “Слуга народу” Давида Арахамії, який визнав, що прийнятий Радою у першому читанні так званий антиколомойський закон «не самий конституційний, але якщо це умова отримання траншу МВФ – треба йти на цю умову».
• Що рухає Президентом України (Гарантом Конституції) при підписанні таких законів?
• Чи наявне взагалі якесь управління в державі, де голова податкової та митної служб провалили усі покладені на них завдання, і будь-хто тривалий час був не спроможний на них вплинути, тим більше – звільнити з посад?

У попередні роки ряд команд пропонував свої рецепти реформування країни («Озиме
покоління» І.Богословської та В.Хорошковського, консорціум Реанімаційний пакет реформ, «Новий курс» Ю.Тимошенко). Однак, на наш погляд, принципова помилка всіх попередніх (та й нинішніх реформаторів) – упевненість у можливості кардинального поліпшення життя всіх українців через удосконалення нормативно-правової бази, перерозподіл бюджету, декларативну зміну процедур і процесів, одночасний запуск великої кількості реформ (62 реформи із Стратегії сталого розвитку "Україна - 2020"), а також призначення «чесних» керівників). 

Але без усунення фундаментальних основ існування корупційної

Культура у сферах діяльності 

людини ХХI століття, що

мислить розумно.

системи, яка пронизала абсолютно всі сфери життєдіяльності держави, без визнання пріоритету культури як системи цінностей, без глибинної трансформації країни будь-яке «реформування» перетворюється в «сібурде» (симуляцію бурхливої діяльності), кінцевим результатом якої могла стати лише зміна кінцевих вигодонабувачів від розкрадання ресурсів країни.

Крім того, помилкою стала зосередженість на проведенні численних і не до кінця осмислених реформ на центральному рівні, в той час як реальне життя країни відбувається в містах та селах, де люди в першу чергу чекають реальних поліпшень.

Розпіарена в країні так звана реформа децентралізації насправді являє собою спробу перерозподілу відповідальності, фінансових потоків і земельних ресурсів країни. Оцінку цього дав економіст з міста Суми В.І.Борзунов: «Я вже перестав коментувати "успіхи" децентралізації, яка взагалі не базується на створенні економіки майбутнього». Ще більш жорстку оцінку децентралізації дав політконсультант В.Стус: "Об'єднана громада - це нонсенс. Демократія починається з окремих громад, тому олігархи послідовно намагаються знищити громади. Укрупнення районів у цьому ж ланцюжку".

Вразливим місцем країни є квотний принцип підбору і розстановки кадрів на всіх рівнях управління, що на тлі безвідповідальності, особливо в останні роки, призвело до повної депрофесіоналізації  державного і муніципального управління. Рідкісні приклади зворотного лише підкреслюють загальну тенденцію. Що вже говорити про те, що це є наслідком наполегливої ​​і часто результативної боротьби партій (що є насправді політичною надбудовою фінансово-промислових угруповань) за право монополізувати політичне та економічне життя країни.

"Кадри таки вирішують все. Але, щоб ці кадри вирішували все те, що необхідно, треба поставити правильну задачу, ще збагнути кому, коли і як її адресувати, щоб кадр зумів з нею впоратися".   Е.Піньковська 

У цих умовах будь-які «правильні» програми не працюють, тому що не можуть бути використані моделі, які створювалися для принципово інших соціально-економічних і політичних умов. Навіть діюча нині державна і місцева система управління – це ні що інше, як дещо видозмінений спадок радянських часів[4]. Багаторазово адаптований для задоволення фінансових запитів переможців чергового переділу влади.

Варто врахувати і те, що за 28 років незалежності законодавство країни системно видозмінювалася в інтересах як окремих фінансово-промислових груп, так і державно-олігархічної політичної системи в цілому. Демократія і права людини були тільки красивим антуражем для звітів європейським сусідам і американським консультантам.

Все вищеописане підтверджує доцільність пропонованого рядом експертів (С.Дацюк, Ю.Романенко, С.Гайдай) демонтажу ієрархічної системи радянсько-галузевого типу і створення принципово нової держави.

Ми вважаємо, що це має бути держава справедливості[5]. Спираючись на теорію справедливості Д.Ролза, маємо нагадати, що про державу справедливості  ще у XVII столітті говорив українсько-польський письменник, філософ, історик, полеміст, гуманіст С.Оріховський-Роксолан.

Для практичного втілення цієї ідеї необхідно виконати наступні завдання:

1. Сформувати концептуальне бачення побудови нової держави: систему державного управління, ключові політики (культурну, економічну, кадрову, соціальну, управління, відповідальності), необхідні механізми і процедури, їх нормативно-правове забезпечення.
2. На базі цього бачення розробити концепцію стратегії сталого розвитку нової України до 2030 року в умовах глобальних змін та викликів.
3. Змоделювати процес трансформації держави з чинного стану в новий.

Певною мірою це нагадує процеси модернізації високотехнологічних виробництв: будівництво нових заводів поряд з діючими та керований процес швидкого переходу в новий стан.

Потрібно врахувати, що урядові структури не можуть виконати зазначені завдання, оскільки зайняті вирішенням величезної кількості поточних проблем в режимі «гасіння пожеж». А також організаційно і функціонально не спроможні запропонувати нестандартні й системні рішення в умовах жорсткої нормативної регламентації. Більш того, до цих пір існуючий неофіційний інститут «смотрящих» за окремими підприємствами і цілими галузями просто заблокує будь-які дії, що загрожують благополуччю вищевказаної корупційної системи.

Включені в поточні політичні та економічні процеси команди експертів також не можуть виконати поставлені завдання, оскільки вони обмежені цілями своїх зарубіжних донорів або урядових замовників і спрямовані на поліпшення поточного стану окремих виробництв, галузей чи сфер життя країни. Без зміни фундаментальних основ тієї ж корупційної системи.

Тому таке надзавдання може виконати тільки незалежна команда фахівців, здатних вийти за межі наявних стереотипів/страхів/заборон і запропонувати принципово нові системні рішення та підходи.

Нинішня коронавірусна пандемія та карантинні заходи щодо обмеження масових зборів, пересування, а також завмирання економіки – якраз час для осмислення нинішньої ситуації і проектування майбутнього.

"Єдиний спосіб встановити межі можливого – це вийти з них в неможливе".                                                                                    Другий закон Кларка

Ми пропонуємо вирішувати вищевказані завдання силами команди фахівців, які мають хорошу професійну кваліфікацію, досвід інновацій у різних сферах. В її складі повинні бути, перш за все, візіонери, здатні вийти «за прапорці» загальноприйнятих підходів і запропонувати нестандартні системні рішення вищевказаних трьох ключових проблем (управління, відповідальність, культура), наслідком яких є наявна системна соціально-політико-економічна криза в Україні.

На підставі сформованого проектною командою спільного бачення трансформації країни буде проведена постановка завдань для подальшої роботи команд технологів по окремих сферах. Але це буде не традиційний набір окремих рішень, часто не пов'язаних між собою, а продумана системна стратегія трансформації країни.

Передбачувані продукти діяльності команди

1. Концепція стратегії сталого розвитку України до 2030 року, плану дій на перехідний період, тимчасової системи управління процесами життєзабезпечення громадян, принципів формування експертних профільних команд і команди менеджерів, здатних організувати необхідні процеси і процедури.
2. Концепція нормативно-правової підтримки процесу трансформації країни.
3. Концепція механізму безумовної відповідальності посадових і виборних осіб за свої дії або бездіяльність (умовно "Закон Честі")[6].
4. Концепція деофшоризації економіки України через втілення принципу бюджетних закупівель усіх рівнів виключно у виробників товарів і послуг та з жодною часткою офшорного капіталу у всьому ланцюжку власності компаній.
5. Концепція формування адміністративно-територіальної структури, системи і принципів управління на всіх рівнях для забезпечення реалізації стратегії.
6. Концепція Методології розробки, виконання, моніторингу та громадського контролю виконання бюджетних програм усіх рівнів.
7. Принципи підбору і розстановки кадрів у системі державного і місцевого управління.
8. Принципи державної культурної політики нової країни.
9. Рекомендації для центральних органів та місцевого самоврядування на перехідний період.
10. Рекомендації щодо створення/адаптації пілотних економічних і соціальних моделей.

Напрацьовані командою документи фактично будуть технічними завданнями для вузькоспеціалізованих груп, які вироблять детальні плани і програми за конкретними напрямами. Подальша робота – для єдиної команди впровадження (команди менеджерів). Це забезпечить системність передбачуваних змін і швидке проходження точки неповернення в умовах очікуваного явного або прихованого опору представників нинішньої корупційної системи.

Передбачуваний термін виконання завдань

Червень-жовтень 2020 року. Протягом листопада-грудня напрацьовані пропозиції повинні бути розглянуті замовником і прийняті до виконання: у встановлені терміни сформовані експертні команди і команда впровадження, поставлені технічні завдання і маркери для оперативного моніторингу виконання завдань.

Очікувані результати для України

• Реалізація фундаментального права українців на розвиток.
• Передбачуваність і сталість розвитку країни, зрозуміла логіка цього процесу.
• Гуманізація суспільних взаємовідносин, трансформація цінностей виживання в цінності розвитку.
• Прозорість і привабливість економіки країни для стратегічних інвестицій, перш за все внутрішніх (національного капіталу), можливість безперешкодно побудувати успішний інноваційний бізнес у дружньому середовищі.
• Руйнування фундаментальних основ корупційної системи.
• Ефективне державне і муніципальне управління.
• Ліквідація необґрунтованих преференцій окремим компаніям. У новій країні закони, правила і процедури для всіх однакові.
• Реальна реалізація принципу: від кожного за здібностями – кожному по праці.
• Поступове подолання в суспільстві патерналістських очікувань від держави і соціального утриманства. Нова соціальна політика.
• Подолання міжрегіональних, політичних і економічних суперечностей.

Заключні положення

Ймовірно, в початковому етапі впровадження потрібно проведення нових виборів Верховної Ради з новими функціями, механізмом відповідальності депутатів, а також за новою виборчої системи. Адже в нових умовах реальної відповідальності депутатів і чиновників за свої дії або бездіяльність переважна більшість нині існуючих партій втратить «джерела натхнення» і просто припинить своє існування, а нові не встигнуть сформувати необхідний інтелектуальний і організаційний потенціал. А значить, необхідно демонополізувати право партій на висування кандидатів в депутати.

Але тоді можна очікувати якісно нового, професійного Парламенту, в якому не буде умов для захисту власного або дружнього бізнесу, лобіювання, перерозподілу державних ресурсів або крадіжки бюджетних коштів.

Найголовніше:

1. Команда, про яку йшла мова вище, в наявності.
2. У оптимістів здійснюються мрії, а у песимістів - страхи. Ми оптимісти.
3. Ми дуже добре розуміємо життєвий цикл прийняття інновацій та сегментацію споживачів.
4. Вікно можливостей для кардинальних змін в Україні ще відкрите, але недовго.
5. Ми розуміємо, що шлях утілення задуманого важкий і навіть небезпечний, але яке це неймовірне відчуття від того, що ти особисто причетний до творіння нової України!

Поклади свою "цеглину" в міцний мур Країни Справедливості!

Валерій Панько, президент Фонду "Творча Ініціатива"

---

[1] В суспільстві замість стратегії розвитку переважає стратегія виживання, яку спрощено описав відомий економіст А. Пасхавер чотирма ознаками. «Перша: нікому не вір, крім своїх, а найбільше не вір державі як інституту. Хто б не був при владі. Друга: сховай усе, що у тебе є хорошого. Третя: не можеш приховати – обдури. Четверта: підкуп. І ця стратегія практикується не всіма, але більшістю наших громадян»

[2] Альтернативний звіт з оцінки ефективності впровадження державної антикорупційної політики / [О.В. Калітенко, Д.О. Калмиков, І.Б. Коліушко та ін.]; заг. ред. М.І. Хавронюка. – К. : Москаленко О.М., 2019. – С. 321.

[3] Концептуальні засади взаємодії політики й управління: навч. посіб. / авт. кол.: Е.А. Афонін, Я.В. Бережний, О.Л. Валевський та ін.; заг. ред. В.А. Ребкала, В.А. Шахова, В.В. Голубь, В.М. Козакова. - К.: НАДУ, 2010.– С. 160.

[4] Гудима Н.В. "Проблема статусу центральних органів виконавчої влади у реформуванні системи органів державного управління." Теорія та практика державного управління 3 (2009): С. 69.

[5] Джон Ролз. Теория справедливости / Под ред. В.В. Целищева. – Издательство Новосибирского университета, 1995. – 500 с.

[6] До речі, за невиконання передвиборних обіцянок також має бути передбачена жорстка відповідальність політиків.