– Товарищ прапорщик, остановите поезд!
– Поезд, стой! Раз-два! (Анекдот радянських часів)
Це про те, що як і поїзд, – досконалу в своєму роді корупційну систему і викривлену
свідомість громадян аж ніяк не подолати намірами, розмовами та командами про «реформи». Якщо хтось мав ілюзії, що українських корупціонерів можна здолати одною лівою, прийнявши найкращий закон, запровадивши спеціальний комітет і давши найширші повноваження чесним-пречесним комітетчикам – його можна негайно записувати у клінічні оптимісти або клієнти цікавих закладів для Наполеонів.
Останнім часом найпопулярнішим словом, поряд з «війна», стало «реформи». Якщо відверто, його вже настільки затерли і знівелювали, що будь-яке згадування автоматично викликає іронічну посмішку. Бо поки що мало конкретних кроків – одні розмови, люди не відчувають конструктивного руху до змін. Правда, є надія на новий уряд, особливо на досвідчених та непідкупних західних «варягів», яких Європа й Америка, втомлені від хронічного безслідного зникнення фінансової допомоги та кредитів, змушено делегували на ключові урядові посади.
Що таке реформа? Словник тлумачить, що «Рефо́рма (лат. reform – перетворюю, змінюю, франц. réforme) — перетворення, зміна стану суспільства або якоїсь його сфери діяльності. Передбачає суттєві зміни в механізмі діяльності об’єкта, які ведуть до принципово нового результату і отримання нового економічного чи політичного об'єкта».
Але буквально ре-ФОРМА – це зміна ФОРМИ. Приміром, можна змінити форму нічного горщика і зробити його у вигляді витонченої вази для квітів. Начебто красиво, але для використання за прямим призначенням потрібно бути акробатом-віртуозом. Зверніть увагу, найчастіше нам просто намагаються втюхати зміну «зовнішності» окремих одіозних міністерств, чиновників чи законів замість системних глибинних змін діяльності всього державного механізму.
Я про те, що змінювати треба не ФОРМУ, а ЗМІСТ. Що ми маємо? Систему Адміністративної Ренти, суть якої полягає у можливості певних чиновників-корупціонерів отримувати особисту вигоду від своєї посади. Часто навіть на шкоду інтересам суспільства і держави. Тримається вона на трьох «китах»: безвідповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність, відсутності культури у всіх сферах життя, а також забюрократизованості та архаїчності державного і місцевого управління. Здавалося, така «ідилія» триватиме вічно, та втрутився «проффесор», який хоч і блискуче завершив початий попередниками процес вибудовування цього корупційного державного монстра, але виявився вкрай жадібним та агресивним… боягузом.
Що цікаво – за рік після Революції Гідності змінилася риторика, з’явились нові обличчя при владі, а СИСТЕМА лишилась і процвітає, хоч і не без певних втрат. А все тому, що не маємо орієнтирів, куди рухаємося, та чітких правил, як будемо жити. За роки незалежності ми так і не спромоглися визначити хоча б якусь стратегію розвитку країни. Одна Богословська з колегами волала про План розвитку, але її українці так і не почули. Заклало вуха солодкими обіцянками, які ніхто не збирався виконувати, від стонадцяти партійних хорів. Дуже вже хотілося більше халяви і щоб на винного можна було показати пальчиком, якщо надурять.
Вже очевидно: ми не маємо жодних шансів на торжество демократії та успішність найпрогресивніших реформ без подолання системи тотальної корупції, що, неначе ракова пухлина, поглинула все суспільство, обплутавши кожен клаптик смотрящімі-Швондерами. Які чудово себе почувають за будь-якої влади. І яких без надзвичайних заходів не дістане будь-яка люстрація.
Рецептів подолання корупції багато, додамо і свої 5 копійок.
1. Миротворчість через громадянське суспільство.
Не є нормальним, коли українські громадські діячі апелюють до урядів західних країн, аби зупинити російську агресію на Сході України. Розумію, що це робилося з безвиході та аморфної урядової позиції. Проте нагадаю, що 23 роки численні правильні книги і західні тренери переконували нас, що громадянське суспільство на Заході надзвичайно сильне і впливає на дії влади. Де воно, якщо в одній з найбільших країн Європи йде війна, російські засланці регулярно «блудять» українськими манівцями, гарматами та ГРАДами зрівнюють із землею житлові будинки, лікарні, школи, вбивають та калічать людей… А європейські урядовці знехотя виносять росіянам чергове «останнє китайське» санкційне попередження.
Тому варто негайно переорієнтувати зусилля української громадськості на мобілізацію підтримки громадського сектора, перш за все, країн-гарантів за Будапештським Меморандумом (США та Великобританії), Німеччини, Франції, Італії. Задля створення потужного тиску на їхні «політкоректні» уряди та рішучої допомоги Україні, щоб здолати військову й економічну агресію Росії.
Таким чином продемонструвати реальну силу громадянського суспільства у країнах Європи та зупинити кровопролиття в на сході України, або спростувати міф про це.
2. Припиняємо забалакувати тему люстрації.
Простим створенням Антикорупційного бюро в Україні корупцію не здолати. Зосереджуємося на створенні надійних запобіжників до корупційних дій:
Корупціонери при владі двадцять три роки, змінюючи один одного, приймали все нові й нові закони, які полегшували їм життя і давали можливість безкарно утискувати в правах і грабувати 45 мільйонів українців. Привласнювати ресурси країни, які за Конституцією належать народові. Тепер відіграти назад не дає та ж Конституція, яка гарантує злочинцям, що «закон не має зворотної дії».
Вирішення цього казусу трохи морочливе, але чомусь здається, через цю мороку варто пройти. Перш за все, ймовірно має бути прийнятий правовий акт щодо визнання папєрєдників «злочинною владою». На підставі цього переглянути усі рішення, прийняті Верховною Радою і Кабінетом Міністрів за визначений час. До речі, тут можуть згодитися численні фото-відеоматеріали про парламентських «піаністів». Потрібні суспільне покаяння і очищення.
4. Звільняємося від партійно-політично-бізнесового ярма.
Чи не дивно, що партії, які насправді є політичною надбудовою фінансово-промислових груп та об’єднують не більше 3 % населення країни, диктують свої умови іншим 97 % громадян?
Настав час нарешті припинити виборчі ігрища маніпуляторів від політики та позбавити їх монопольного права на «вираження інтересів українців». Це зробити зовсім не складно – через принципову зміну смислів виборів усіх рівнів та вище зазначену в п.2. відповідальність.
Все просто: партії, непартійні чи змішані ініціативні групи створюють свої проекти стратегії розвитку країни (регіону, міста чи села). Популяризують свої ідеї. Конкуренція програм завершується на референдумі відповідного рівня. Далі вмикається простий механізм, який успішно використовує бізнес:
І наостанок про головне: пріоритет культурі. Дві цитати без коментарів.
Відомий російський кінорежисер Олександр Сокуров, визнаний одним із ста кращих режисерів світу усіх часів:
«Самое главное, с чего все начинается – культура. Государство существует для обеспечения полноценного культурного развития людей. Все остальное – следствие. Будет определенный уровень культуры в государстве – будет такой же уровень культуры правительства, другая армия… И в промышленности будет все по-другому».
Емма Піньковська, лікар, письменниця, голова Товариства жінок м.Фастова:
"Культурный человек умеет смолчать, понять и простить обидчика. Для человека разумно мыслящего, умеющего управлять своими желаниями и эмоциями, нетрудно сохранять дружелюбие и уважение даже к обидчику. Интеллигентный человек тем отличается от других, что умеет вести себя с достоинством в любой конфликтной ситуации... Развитие общей культуры предполагает освоение культуры несогласия".
Зеновій Мазурик, віце-президент українського національного комітету ІСОМ:
«… Головне питання для України полягає в тому, щоб повністю усвідомити і прийняти модернізаційні процеси в економіці й суспільстві, а потім розробити відповідну до цього культурну політику. Модернізація сама по собі є культурним феноменом, і будь-яка національна культурна політика, що не змогла осмислити і відреагувати на модернізаційні тенденції й процеси в суспільстві, буде приречена на маргіналізацію і діятиме в обмеженому і штучно створеному просторі, що й спостерігаємо сьогодні.
Управляти модернізаційним процесом складніше, ніж розставляти на відповідальні пости нефахових, неграмотних управлінців, але «своїх» відданих функціонерів. У такому процесі розуміння культури має бути ширшим, а її роль має вийти за межі галузі. Культура як модернізаційний чинник інтегрує і збалансовує всі види суспільної діяльності, урівноважує свободу відповідальністю, творить культурні обмеження. А без цього неможливий рух у краще майбутнє».
– Поезд, стой! Раз-два! (Анекдот радянських часів)
Це про те, що як і поїзд, – досконалу в своєму роді корупційну систему і викривлену
свідомість громадян аж ніяк не подолати намірами, розмовами та командами про «реформи». Якщо хтось мав ілюзії, що українських корупціонерів можна здолати одною лівою, прийнявши найкращий закон, запровадивши спеціальний комітет і давши найширші повноваження чесним-пречесним комітетчикам – його можна негайно записувати у клінічні оптимісти або клієнти цікавих закладів для Наполеонів.
Останнім часом найпопулярнішим словом, поряд з «війна», стало «реформи». Якщо відверто, його вже настільки затерли і знівелювали, що будь-яке згадування автоматично викликає іронічну посмішку. Бо поки що мало конкретних кроків – одні розмови, люди не відчувають конструктивного руху до змін. Правда, є надія на новий уряд, особливо на досвідчених та непідкупних західних «варягів», яких Європа й Америка, втомлені від хронічного безслідного зникнення фінансової допомоги та кредитів, змушено делегували на ключові урядові посади.
Що таке реформа? Словник тлумачить, що «Рефо́рма (лат. reform – перетворюю, змінюю, франц. réforme) — перетворення, зміна стану суспільства або якоїсь його сфери діяльності. Передбачає суттєві зміни в механізмі діяльності об’єкта, які ведуть до принципово нового результату і отримання нового економічного чи політичного об'єкта».
Але буквально ре-ФОРМА – це зміна ФОРМИ. Приміром, можна змінити форму нічного горщика і зробити його у вигляді витонченої вази для квітів. Начебто красиво, але для використання за прямим призначенням потрібно бути акробатом-віртуозом. Зверніть увагу, найчастіше нам просто намагаються втюхати зміну «зовнішності» окремих одіозних міністерств, чиновників чи законів замість системних глибинних змін діяльності всього державного механізму.Я про те, що змінювати треба не ФОРМУ, а ЗМІСТ. Що ми маємо? Систему Адміністративної Ренти, суть якої полягає у можливості певних чиновників-корупціонерів отримувати особисту вигоду від своєї посади. Часто навіть на шкоду інтересам суспільства і держави. Тримається вона на трьох «китах»: безвідповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність, відсутності культури у всіх сферах життя, а також забюрократизованості та архаїчності державного і місцевого управління. Здавалося, така «ідилія» триватиме вічно, та втрутився «проффесор», який хоч і блискуче завершив початий попередниками процес вибудовування цього корупційного державного монстра, але виявився вкрай жадібним та агресивним… боягузом.
Що цікаво – за рік після Революції Гідності змінилася риторика, з’явились нові обличчя при владі, а СИСТЕМА лишилась і процвітає, хоч і не без певних втрат. А все тому, що не маємо орієнтирів, куди рухаємося, та чітких правил, як будемо жити. За роки незалежності ми так і не спромоглися визначити хоча б якусь стратегію розвитку країни. Одна Богословська з колегами волала про План розвитку, але її українці так і не почули. Заклало вуха солодкими обіцянками, які ніхто не збирався виконувати, від стонадцяти партійних хорів. Дуже вже хотілося більше халяви і щоб на винного можна було показати пальчиком, якщо надурять.
Вже очевидно: ми не маємо жодних шансів на торжество демократії та успішність найпрогресивніших реформ без подолання системи тотальної корупції, що, неначе ракова пухлина, поглинула все суспільство, обплутавши кожен клаптик смотрящімі-Швондерами. Які чудово себе почувають за будь-якої влади. І яких без надзвичайних заходів не дістане будь-яка люстрація.
Рецептів подолання корупції багато, додамо і свої 5 копійок.
1. Миротворчість через громадянське суспільство.
Не є нормальним, коли українські громадські діячі апелюють до урядів західних країн, аби зупинити російську агресію на Сході України. Розумію, що це робилося з безвиході та аморфної урядової позиції. Проте нагадаю, що 23 роки численні правильні книги і західні тренери переконували нас, що громадянське суспільство на Заході надзвичайно сильне і впливає на дії влади. Де воно, якщо в одній з найбільших країн Європи йде війна, російські засланці регулярно «блудять» українськими манівцями, гарматами та ГРАДами зрівнюють із землею житлові будинки, лікарні, школи, вбивають та калічать людей… А європейські урядовці знехотя виносять росіянам чергове «останнє китайське» санкційне попередження.
Тому варто негайно переорієнтувати зусилля української громадськості на мобілізацію підтримки громадського сектора, перш за все, країн-гарантів за Будапештським Меморандумом (США та Великобританії), Німеччини, Франції, Італії. Задля створення потужного тиску на їхні «політкоректні» уряди та рішучої допомоги Україні, щоб здолати військову й економічну агресію Росії.
Таким чином продемонструвати реальну силу громадянського суспільства у країнах Європи та зупинити кровопролиття в на сході України, або спростувати міф про це.
2. Припиняємо забалакувати тему люстрації.
Простим створенням Антикорупційного бюро в Україні корупцію не здолати. Зосереджуємося на створенні надійних запобіжників до корупційних дій:
- Чиновники і депутати усіх рівнів мають власним майном відповідати за свої дії чи бездіяльність (назвімо це Закон Честі та Гідності плюс необхідні конституційні зміни). Цим забезпечимо недопущення корупції в теперішньому та майбутньому
- Автоматично позбавляти депутатського статусу навіть за одне голосування за іншу особу (т.зв. піанізму). Для фіксації достатньо повісити в сесійній залі з десяток якісних ВЕБ-камер
- «стоп» усім схемам оптимізації податків, у т.ч. офшорним.Негайно перейти від кількарічних погроз Яценюка про закриття офшорних схем відмивання прибутків до рішучих та ефективних дій: місяць на легалізацію, а потім націоналізувати усі компанії з будь-якою часткою офшорного «капіталу» до .
- Створення і апробування в пілотних громадах принципово нових Правил життя
- Лише після здійснення попередніх кроків приступаємо до невідворотного та належного покарання за корупційні дії у минулому.
Корупціонери при владі двадцять три роки, змінюючи один одного, приймали все нові й нові закони, які полегшували їм життя і давали можливість безкарно утискувати в правах і грабувати 45 мільйонів українців. Привласнювати ресурси країни, які за Конституцією належать народові. Тепер відіграти назад не дає та ж Конституція, яка гарантує злочинцям, що «закон не має зворотної дії».
Вирішення цього казусу трохи морочливе, але чомусь здається, через цю мороку варто пройти. Перш за все, ймовірно має бути прийнятий правовий акт щодо визнання папєрєдників «злочинною владою». На підставі цього переглянути усі рішення, прийняті Верховною Радою і Кабінетом Міністрів за визначений час. До речі, тут можуть згодитися численні фото-відеоматеріали про парламентських «піаністів». Потрібні суспільне покаяння і очищення.
4. Звільняємося від партійно-політично-бізнесового ярма.
Чи не дивно, що партії, які насправді є політичною надбудовою фінансово-промислових груп та об’єднують не більше 3 % населення країни, диктують свої умови іншим 97 % громадян?
Настав час нарешті припинити виборчі ігрища маніпуляторів від політики та позбавити їх монопольного права на «вираження інтересів українців». Це зробити зовсім не складно – через принципову зміну смислів виборів усіх рівнів та вище зазначену в п.2. відповідальність.
Все просто: партії, непартійні чи змішані ініціативні групи створюють свої проекти стратегії розвитку країни (регіону, міста чи села). Популяризують свої ідеї. Конкуренція програм завершується на референдумі відповідного рівня. Далі вмикається простий механізм, який успішно використовує бізнес:
- детально спланована програма, яка отримала найбільшу підтримку громадян, приймається до виконання на визначений строк (на сьогодні доцільно 5 років).
- обираємо виконавців програми згідно визначених посадових обов’язків, вимог до професійних і особистих якостей з укладенням відповідних угод.
- формуємо команди і…
- починаємо будувати Державу Відповідальності та Справедливості.
Якщо така стратегічна мета буде підтримана
українцями.
Відомий російський кінорежисер Олександр Сокуров, визнаний одним із ста кращих режисерів світу усіх часів:
Емма Піньковська, лікар, письменниця, голова Товариства жінок м.Фастова:
"Культурный человек умеет смолчать, понять и простить обидчика. Для человека разумно мыслящего, умеющего управлять своими желаниями и эмоциями, нетрудно сохранять дружелюбие и уважение даже к обидчику. Интеллигентный человек тем отличается от других, что умеет вести себя с достоинством в любой конфликтной ситуации... Развитие общей культуры предполагает освоение культуры несогласия".
Зеновій Мазурик, віце-президент українського національного комітету ІСОМ:
«… Головне питання для України полягає в тому, щоб повністю усвідомити і прийняти модернізаційні процеси в економіці й суспільстві, а потім розробити відповідну до цього культурну політику. Модернізація сама по собі є культурним феноменом, і будь-яка національна культурна політика, що не змогла осмислити і відреагувати на модернізаційні тенденції й процеси в суспільстві, буде приречена на маргіналізацію і діятиме в обмеженому і штучно створеному просторі, що й спостерігаємо сьогодні.
Управляти модернізаційним процесом складніше, ніж розставляти на відповідальні пости нефахових, неграмотних управлінців, але «своїх» відданих функціонерів. У такому процесі розуміння культури має бути ширшим, а її роль має вийти за межі галузі. Культура як модернізаційний чинник інтегрує і збалансовує всі види суспільної діяльності, урівноважує свободу відповідальністю, творить культурні обмеження. А без цього неможливий рух у краще майбутнє».
Валерій
Панько
[1] Система – (від дав.-гр. σύστημα —
«сполучення») — множина взаємопов'язаних елементів, що взаємодіє з середовищем,
як єдине ціле і відокремлена від нього.
Немає коментарів:
Дописати коментар