«Дуже хочеться жити під мирним небом, де закон
справедливий для всіх, а справедливість узаконена».
Листопадовий день 21 числа 2013 року згадується, перш за все, початком відомих подій на Майдані, коли на заклик Мустафи Найєма на популярне місце зібрань почали збиратися активні громадяни.
Для мене з невеликою групою колег це ще й день, коли ми вперше винесли на обговорення на Круглому столі результати нашого філософського осмислення дійсності – проекту Програми розвитку громадянського суспільства, яку ми умовно назвали «Правила життя у громаді». Тоді ми почули багато думок, від обережної підтримки з рекомендаціями детально опрацювати конкретні кроки до втілення цих правил до категоричного «ваша програма ніколи не буде прийнята» від тодішнього заступника міського голови.
Уточнюю: з 16.00 до 18.00 ми говорили про гідність, свободу, відповідальність, правила життя у громаді, громадянське суспільство і механізми сприяння його розвитку. Більш докладно про це у матеріалі на
сайті Фонду «Творча Ініціатива».
ВДРУГЕ НА ТІ Ж ГРАБЛІ?
Скільки було розмов про необхідність змінити правила життя, негайне створення гарантованих запобіжників концентрації абсолютної влади в одних руках? Багато. Чим закінчилося? Принципово нічим: у Верховній Раді знову продовжилась і навіть розквітла буйним цвітом практика «піаністів-кнопкодавів», між народом і владою остаточно утворилась непереборна прірва, а країна вчергове готується обирати Президента, який має лише права і не несе будь-якої реальної відповідальності.
Відомий соціолог Ірина Бекешкіна ще під час подій на Майдані вказувала:
«Насправді проблема не в тому, хто буде керувати Україною після відставки Януковича чи Азарова. Потрібно терміново трансформувати Україну в нормальну, цивілізовану, демократичну країну, в якій народ матиме важелі впливати на будь-які рішення влади і без Майдану. Адже революції виникають там і тоді, де не працюють механізми демократії».
НЕ ПОЧУЛИ!
