Пізніше слово «демагог» набуло іншого сенсу і позначало політикана, намагається створити собі популярність з допомогою обману, брехливих обіцянок, лестощів тощо.
Термін «демагогія» (з грецьк., буквально, «вести народ»), відповідно, став розумітися як спосіб обману, навмисного впливу на думки, почуття та інстинкти людей брехливими обіцянками, збоченням фактів, лицемірним підлагодженням під смаки, лестощами і тому подібними прийомами з метою досягнення яких.
До терміна «демагогія» близьке за значенням поняття маніпулювання свідомістю з метою ввести слухачів в оману. Публічне маніпулювання суспільною свідомістю - явище, несумісне з нормами моральності та доброякісним переконанням, але, на жаль, що часто зустрічається у суспільній практиці. Його дуже важко розпізнати. Слухачі завжди добровільно приймають висновки як переконливої, і демагогічної промови . Тим не менш, маніпулювання суспільною свідомістю є формою навмисно прихованого інтелектуального примусу слухачів із застосуванням для цього недоброякісних прийомів та методів аргументації. Воно провокує хибні висновки з формально істинних чи правдоподібних посилок, спекулює на протиріччях чуттєвого та раціонального відображення навколишньої дійсності психікою людини.
Демагогія, як і переконання , використовує арсенал раціональних та психологічних доводів, але її доводи та методи аргументації суттєво відрізняються від доброякісного переконання та навіювання. Демагогія грає на довірливості, непідготовленості, моральних очікуваннях, настроях та почуттях аудиторії, маскує одні потреби та наміри під інші.
Маніпулювання свідомістю найчастіше виникає там, де:
1) слухачі виявляються відрізаними від джерел об'єктивної інформації про явища, що обговорюються або має місце деяка неосвіченість людей. С. І. Поварнін, зокрема, підкреслював, що якщо «ми маємо справу зі слухачами неосвіченими, темними, не вміють ретельно вникати в питання і обговорювати його, то на них спритний доказ «від вигоди», що живо і зрозуміло малює, яку найближчу користь і т.д. людина може отримати. гіпнотизуючий. Вони "зачаровані" передчуттям майбутньої вигоди»;
2) мають місце яскраво виражена емоційна оцінка слухачами ( позитивна чи негативна) навколишньої дійсності та прагнення людей до зміни стану справ при неясності цілей та, головне, шляхів їх досягнення;
3) існує високий аванс довіри аудиторії до оратора через його авторитет, положення суспільства, посади, високої обізнаності тощо.
Якщо методи пізнання при переконанні ґрунтуються на діалектичному аналізі об'єктивної дійсності, то демагогічні – мають лише наукоподібну форму, повністю підлаштовуються оратором під задуманий ефект впливу.
З метою нав'язування хибних оцінок і висновків демагогія завжди вирішує дві взаємозалежні завдання: а) сформувати у свідомості слухача не адекватне реальності світорозуміння і б) викликати ілюзорне світовідчуття, що не відповідає дійсності, або, інакше, нереальне чуттєве сприйняття того, що відбувається. Домогшись цього, демагог може відносно легко направити потім мислення і волю слухачів у потрібному напрямі, спонукати до помилкових вчинків і дій.
Для формування невірного ідеального образу дійсності демагогія вдається до різноманітних методів.
1. Навмисна брехня. Вона проявляється у подачі як аргументи свідомо недостовірних, вигаданих фактів. Різновидами брехні є: тенденційний відбір вигідних аргументів і замовчування інших, невигідних демагогу; свідоме спотворення для наміченої мети фактів, даних соціологічних, наукових та інших досліджень, інших об'єктивних даних; приведення як справжні докази різних попередньо не перевірених думок, суджень, чуток, вигадок і пліток.
2. Необ'єктивна інтерпретація реальності. Підміна об'єктивної оцінки явищ суб'єктивним опорочуванням часто здійснюється у межах довільного маніпулювання визначеннями. А. Шопенгауер вдало описав сутність такої «моралі»: «Те, що людина зовсім ненавмисна і неупереджена назве «культом» або «державною релігією», який бажає говорити на користь цієї релігії назве «благочестям», «побожністю», а противник її - е... наміри тими назвами, що він дає речам. Один каже «духовенство», інший – «попи»... Релігійна запопадливість = фанатизм. Розлад справ = банкрутство. Шляхом впливу та зв'язків = за допомогою підкупу та кумівства».
3. «Хто винен?» До цього методу демагогії зазвичай вдаються, коли оратори не бажають або не здатні займатися глибоким аналізом проблем і труднощів реальної дійсності, що виникли, або хочуть приховати від громадськості справжні причини того, що відбувається . Вказівка на винних, якими часто стають звичайний «стрілочник» або впливові «зовнішні сили», «підкилимні інтриги» тощо, знімає напруження пристрастей легковірних слухачів. Задовольнивши таким чином споконвічну «потребу в відплаті», оратор переходить до вирішення другого питання: що конкретно потрібно робити для вирішення тієї чи іншої проблеми, нав'язує суб'єктивну програму, яка зазвичай приймається спокійно.
4. Спекуляція на проблемах та труднощах суспільного буття. Навколишня дійсність надзвичайно складна і суперечлива. Демагоги нерідко користуються цим задля досягнення своїх прагматичних цілей. Метод демагога зазвичай полягає в тому, щоб створити у слухача відчуття безвиході ситуації, заплутати в протиріччях, залякати небажаними наслідками будь-яких заходів, а потім запропонувати власне вирішення проблеми як єдине правильне в ситуації, що склалася.
Різновидом такого роду спекуляцій є « замовляння проблеми» без пропозиції будь-яких шляхів її вирішення, щоб залишити все як є.
5. Спекуляція на моральних очікуваннях та настроях аудиторії. Демагоги зазвичай прагнуть отримати для себе користь, граючи на почуттях і настроях, які мають масову аудиторію в даний момент. Чим сильніше напруження пристрастей у колективі (наприклад, прояв невдоволення чимось), тим сприятливіша «атмосфера» для демагога. У гострих психологічних ситуаціях люди емоційно сприйнятливі, легше піддаються навіянню, не схильні до глибокого аналізу та міркувань, схильні до поспішних рішень та дій. Демагоги зазвичай «підігрівають» емоції та пропонують «найпростіше» рішення.
Демагог завжди прагне сформувати неадекватний чуттєвий образ зовнішнього світу, щоб спрямувати мислення слухача хибним шляхом. Він звертається до почуттів слухачів, навіть коли доцільно волати до розуму. Емоційним оцінкам демагога властиві крайності, однобічність, найчастіше – негативізм.
Різновидом психологічних спекуляцій є популізм - прагнення підлаштуватися у реалізації особистих цілей до суспільної думки (повсякденної свідомості) і водночас «підкоригувати» суспільну свідомість у потрібному демагогу напрямку. При цьому оратор-популіст ніколи не турбує себе глибоким об'єктивним аналізом реальної обстановки, а трактує її, як подобається чи має сподобатися слухачам.
6. Прожектерство. Демагог-прожектер - не звичайний мрійник про світле майбутнє, а шахрай прагматик, наступний своєї мети. Він захоплює людей «світлими» ідеями та образами майбутнього, будуючи красиві замки на піску, не зважаючи на реальні можливості. Такий оратор бачить своє завдання у тому, щоб направити творчу енергію легковірних слухачів у вигідне йому русло. Самі гарні замки його не цікавлять. У нього можуть бути зовсім інші цілі.
Різновидом прожектерства є спекуляція зовні привабливими гаслами розпливчастого характеру, які можна трактувати по-різному: «Боротьба за демократію», «Вперед до перемоги комунізму», «За нашу і вашу свободу», «Дозволено все, що не заборонено законом» і т. п. У даних лозу «свободу», «комунізм» та власне «дозволене» правове поле.
7. Хибна дилема. Демагог часто викладає справу таким чином, щоб у слухачів склалося враження, ніби необхідно вибирати рішення з двох крайнощів: або – або. Наприклад, про людину судити: «розумний – дурний», «хороший – поганий», немовби на шкалі цінностей немає інших характеристик. Демагог навмисне будує виступ за принципом: «Є дві точки зору, одна моя, інша – помилкова». Він прагне довести неспроможність будь-якої позиції, протилежної його власної, щоб за формальною ознакою (закон протиріччя у формальній логіці) його точку зору було схвалено. При цьому демагог зацікавлений, щоб його власна позиція глибокого аналізу не піддавалася, залишалася хіба що «в тіні» критикованою.
8. Переклад обговорення із площини істинності в площину корисності. Демагог зазвичай зовні байдужий до сутності проблеми, він звертає увагу, головним чином, на її зовнішні прояви, наслідки та наслідки, тому часто перекладає розмову від сутності до явища. Такі люди, писав російський теоретик суперечки З. І. Поварнин, якщо «треба сказати, що істинна чи хибна, доводять, що вона корисна нам чи шкідлива. Треба сказати, що вчинок моральний чи аморальний, доводять, що він вигідний чи невигідний нам і т. д.».
Перерахованими методами не вичерпується арсенал демагогії, для якої в досягненні хибно зрозумілих інтересів і цілей бувають хороші багато інших неетичних засобів аргументації:
софізми (розумні висновки формально правильні, але хибні по суті, уявний доказ), різні логічні та словесні хитрощі, як, наприклад, проведення хибних аналогій, введення в оману, поспішність узагальнень, залякування, лестощі, переклад обговорення з предмета розмови на обговорення особистих якостей підміна тези обговорення тощо.
Як видно, риторичну аргументацію та демагогію поділяє стіна моральності. Демагогічні прийоми маніпулювання свідомістю потрібно вчитися розпізнавати та протистояти їм.
Немає коментарів:
Дописати коментар