ЛІКБЕЗ. ПРО КРАДІЖКУ ТА РОЗТРАТУ

Кому подобається жити у злиднях? Кому подобається втрачати роботу, не отримувати заробітну плату, «не наздоганяти» ціни, які збожеволіли», не встигати пристосовуватися до інфляції? Як же набридло жити у країні з нестабільною економікою, політикою, з непрозорими перспективами на майбутнє! Хто винний?

Винних завжди можна знайти, але чи судді хто? Хто має право «кинути камінь» у грішного політика, лікаря, вчителя, суддю? Зрозуміло, що таке право має лише найбезгрішніша людина. Прийде на себе подивитися і дізнатися ступінь своєї провини в економічній кризі, що відбувається. Що робити?

"Духовна культура підтримується духовенством та священнослужителями.  Громадська мораль формується, синтезується з вищих та нижчих норм суспільної моралі та підтримується інтелігенцією.  Ментальна культура суспільства зберігається вченими та філософами".  Е. Піньковська  «Детектор лестощів» 

Криза на планеті, криза на континенті, криза в Євросоюзі, криза у власній країні, криза у колективі, у твоїй родині, у твоєму особистому гаманці. Спробуй, осмисли, настанню якої з перерахованих вище криз сприяв ти? Гаразд, не особисто ти. Змінимо питання. Яку з названих криз тобі під силу зупинити? Невже жодну не під силу?
 

Візантія була єдиною у світі країною, що сягала величезного простору між Європою та Азією, — вже ця географія багато в чому визначала її унікальність. Дуже важливо, що Візантія за своєю природою була багатонаціональною імперською державою, в якій народ відчував державу як одну зі своїх вищих особистих цінностей.  То чому ж стало можливим, що ця велика і надзвичайно життєздатна держава з якогось моменту стрімко почала втрачати життєві сили? У фільмі ми говоритимемо саме про того внутрішнього ворога, який з'явився у духовних надрах візантійського суспільства і розтрощив дух великого народу, зробивши його беззахисною жертвою тих викликів історії, на які Візантія вже не змогла відповісти. Автор  – архімандрит Тихін (Шевкунов).

Візантія була, без перебільшення, однією з найграндіозніших цивілізацій в історії людства. Жодна інша імперія не прожила так довго. Візантія проіснувала 1120 років. Нечувані багатства, краса та вишуканість столиці імперії — Константинополя — буквально вражали європейські народи, які перебували в період розквіту Візантії у стані глибокого варварства.

Якщо це не так, тоді ще питання: чому ж ти не зупинив зубожіння у своєму гаманці, у своїй родині до того, як вибухнула загальна криза? Чи не знав, що таке може статися? Але про настання економічної кризи попередження були задовго. Чи не знав, що треба робити, як це зробити, щоб пережити важкий час? Багато хто так каже тепер, але від цього не легше. А кому зараз живеться не так важко, як тобі? Найімовірніше тому (тим), хто звик розраховувати на свої сили та кошти. Хто не виходить за рамки доцільності та сумірності у споживанні. 

Варто згадати універсальну формулу для визначення непомірності у споживанні (грошей, їжі, часу, уваги), запропоновану Л.Н.Толстим (К = О/П), де

К – коефіцієнт доцільності,
Про – відсоток віддачі,
П – відсоток споживання.

Зрозуміло, що при (К=1) або менше одиниці (якщо розглянути дані у бюджеті країни, тобто дохідну та видаткову частини), можна зробити висновок про деградацію суспільної моралі. Чи не означає це, що суспільна свідомість сліпне, глухне і вироджується у потворні форми? У такій країні процвітання казнокрадства, корумпованості чиновників та марнотратства всіх видів ресурсів громадянами – це наслідок непоміркованості у споживанні. Наведені нижче види присвоєння (чужого чи суспільного багатства) можливі за різних форм державного управління, але дивно одноманітно ведуть до зубожіння народу. 

• Крадіжка (насильницьке захоплення чужого, бандитизм)
• Рейдерство (захоплення чужого майна поза законом)
• Рекет (незаконний збір податки, оброку, податків із приватних осіб)
• Казнокрадство (фальсифікація у планах та у звітній документації)
• Корупція (використання службового становища з метою збагачення)
• Фінансове шахрайство (інфляція, валютні операції, кредити)
• Спекуляції (обман довірливих та наївних співгромадян).

Але якщо не всі чиновники злодії, не всі судді підкупні, не всі співгромадяни сліпі, глухі і німі до неподобств, що відбуваються, тоді чому перелічені аномалії вкоренилися в сучасному житті? Чому? Люди знають просту відповідь: "Риба гниє з голови"! Це вірна відповідь. Але хто цю рибу призначив (обрав) головою у державі, місті, колективі?

Коли керівник країни, заводу, магазину, ЖЕКу сам «нечистий на руку», він заплющує очі на неподобства підлеглих (має частку з прибутку).
 Коли керівник сам чесний, але наївно довірливий і не контролює своїх заступників, тоді корупція та махінації «йдуть у підпілля». Перший – злодій, другий – марнотратник. Першого треба судити. Другого треба звільнити з посади (вигнати за профнепридатність).

– Де ж взяти чесних і професійно грамотних керівників, які не марнують народне добро? - Вигукне читач цих рядків.

Відповідь: виховувати з пелюшок у сім'ї, у школі, у колективі.

Тому, хто скаже, що цей процес дуже довгий, доки народ виховає гідних керівників для країни, можна порадити: «Почни з себе!».

Піньківська Емма Анатоліївна

Джерело

Сучасний показовий приклад - хто про що "мріє"...

Авіаконструктор Ан-225 "Мрія" та Ан-124 "Руслан" Анатолій Вовнянко на пальцях пояснює, чому Україні не потрібно будувати другу "Мрію". Він докладно розповідає, в якому стані знаходиться авіабудування України, що відбувається в умовах війни з Росією та загальну атмосферу за станом українського ВПК.