АРИСТОКРАТ

Портрет аристократа

Чомусь так сталося, що при слові "аристократ" в пам'яті спливають картинки шкільного часу минулого століття про таких собі надутих павичів, які носяться зі своїм статусом, байдикують, гарно їдять, але не дозволяють собі витирати об скатерку масні пальці після смаженої перепілки, рябчика чи осетринки.

З плином часу стало зрозуміло, що таке розуміння аристократизму було цілеспрямовано сформоване головними ідеологами вже неіснуючої нині країни СРСР аби принизити роль національної еліти в історії. 

Традиція продовжуєтьсяі в незалежній Україні. Ще б пак: інтелектуальна еліта зазнала шокуючої поразки у змаганні з елітою торговців, яка в нинішній Україні урочисто всілася практично у всі керуючі крісла і стрімко доводить країну до банкрутства.

То що таке "аристократ"? Відповідь шукаємо у книзі Е.А.Піньковської "Детектор лестощів".

Слово це грецьке походження. Культура і філософія греків досі сприймається в цивілізованому науковому світі як зразок і навіть, певною мірою, еталон. Кажуть, що Європа досі має досягнення різних цивілізацій:

• Римське право.
• Грецька філософія.
• Єврейська релігія.

Аристократія - (інш.гр.аristos - найкращий, kгаtos - влада) найбільш привілейований стан, знать, що має всю повноту влади в державному управлінні.

Аристократ – людина, що належить до аристократії.

Аристократ духу - шляхетна, прекрасна душею розумно мисляча людина.

Яка висота правдивості має бути у того, хто зарахував себе до рангу правильного громадянина, справедливого правозахисника та мудрого інтелігента!

Хочеш, не хочеш, а перед тобою, розумно мислячою людиною, постає якось дилема: йти далі, розпізнаючи в собі переваги і недоліки, що заважають бути справжнім аристократом, чи зупинити рух, зупинитися? Ким би ти не був і чим би не займався зараз, а йти у напрямку до найбільш привілейованого стану можна. Визнач, чого ти хочеш? Чи мати повноту влади над грошовими потоками в країні? Повноту влади над людьми? Чи повноту влади над своїми бажаннями, емоціями, думками?

Ти вибрав останнє?

Чи не тому ти так подумав, що тобі вже не хочеться бути серед тих, хто при владі. Але ти не проти мати їхні привілеї? Ти за справедливий розподіл природних ресурсів? Ти давно помітив, що влада «псує» людину, тому не прагнеш потрапити до цього стану? Задумайся, чи маєш рацію у своєму судженні, думаючи, що всіх, хто опинився на вершині політичної, економічної, культурної чи релігійної піраміди, влада псує?

Дана в руки будь-якої людини влада не псує

 індивіда, як прийнято вважати, вона лише

Микола Івасюк. «В’їзд Богдана Хмельницького
до Києва 1649 року» (1884 р.)

 яскравіше висвітлює рівень її компетентності,
 якість миролюбства, що є в ньому, наявність в ньому правдивості, відповідальності і скромності. Компетентний керівник виявляє рішучість у екстремальній ситуації. Миролюбний – не породжує конфліктів. Правдивий керівник не лестить вищим і не засуджує нижчестоящих. Але головна якість, яка проявляється в людині, яка отримала будь-яку владу - це вміння брати відповідальність на себе у разі невдачі та віддавати нагороди іншим у разі успіху.

Важливе властивість оголюється у людині на вершині влади - її скромність (чи її відсутність).

Придивися до того, як веде себе людина, яка має владу, коли несподівано для себе втрачає цю владу (імпічмент, відставка, пенсія)?

Одні, втрачаючи владу, помирають (від інфаркту, «розрив серця»).

Другі отримують параліч від інсульту («мозковий удар», крововилив у мозок).

Треті виявляються на лікарняному ліжку у зв'язку із загостренням множинних хронічних хвороб (гіпертонічної, ішемічної хвороби).

Четверті впадають у депресію.

П'яті починає позиватися до відновлення «status qwo», тобто колишнього становища.

Шості мовчки переживають відставку, збираються з силами, щоб при нагоді повернутися до влади і довести всім, що були неправі, не оцінивши по заслугах ті, хто позбавив його влади.

Сьомі спокійно знаходять собі заняття і продовжують жити, ніби з ними нічого не сталося. Чому так по-різному люди реагують? Виходить, не так вже й важко бути «слугою» народу в сучасній політичній системі управління державою, містом, колективом? Якщо не важко працюється, то кому ця робота є вигідною? Кожному вигідно, якщо він служить не людям та їхньому благополуччю, а особистим інтересам, широко користуючись правами, але забуваючи про обов'язки. Скільки привілеїв у владі, стільки ж там (на вершині) прилаштується чиновників-паразитів, заступників-дармоїдів, та співробітників-інвалідів. Першим потрібні раби та слуги. Другим потрібні роботяги. Третім – няньки. При цьому стільки пільг та стільки популярності!

Але сучасній, розумно мислячій спільноті людей хотілося б, щоб депутати та чиновники від влади спробували жити радісно, ​​наприклад, при скасуванні всіх пільг та привілеїв, якими обросли державні посади. При скасуванні пільг та привілеїв, при повному зрівнюванні у правах з тими, хто їх обрав, чи багато хто погодиться бути «слугами народу»? Треба бути слугами народу, закону чи посади. Треба служити людям, закону та справі, яку робиш вірою та правдою. 

Принцип справедливості диктує правила політичної культури:

• Щоб заробітну плату депутати та чиновники мали середню по країні. Це для перевірки їхньої скромності.
• Щоб житло депутати отримували лише відомче і лише тимчасово для «служіння» народу. Це для профілактики непоміркованості у них.
• Щоб не було жодної недоторканності, окрім тієї, що у Конституції визначена для всіх громадян цієї країни.
• Аби була заборона на будь-які щомісячні, квартальні, ювілейні грошові премії!
• Щоб була заборона на дорогі подарунки від експертів на їхню своєчасність та необхідність. Це для перевірки компетентності.

За виконання цих простих правил процес виборів у депутати спростився б, різко подешевшав і висвітлив наміри, з якими люди рвуться до влади. Ті, хто погоджувався б у таких умовах на певний час «послужити народу», принесли б більше користі своїм співгромадянам, а не лише собі, своїм родичам та знайомим, як це практикується у багатьох країнах сьогодні.

Так уже відбувається у світі, що в один час хтось вигадує атрибути та регламенти для «владних». Хтось їх стверджує, дозволяючи користуватися королівськими, царськими, генеральськими, депутатськими та іншими привілеями.

Але після деякого часу (епохи, століття, десятків років), прозрілі і революційно налаштовані люди, які не бажають підкорятися колишнім законам і правилам, висловлюють свій протест. Намагаються змінити ситуацію. Одні радять скасувати привілеї, пільги, переваги. Інші пропонують поширити на всіх ці самі пільги, привілеї, переваги. Хто правий? Не так просто, виявляється, це зробити ні тим, ні іншим.

Хто і коли добровільно відмовлявся від благ земних, що дісталися задарма? Тільки ті, хто звик жити своєю працею без обману, без присвоєння чужого та без користі. Це і є та сама, передова частина інтелігенції, що здобула не тільки гідну освіту, а й вихована в моральних цінностях. Ти хочеш заперечити, що таких людей мало?

Можливо, ти маєш рацію, а може, ти занадто строгий і прискіпливий? Настав час помножити ряди середнього стану інтелігенції! Умови для зміни у свідомості багатьох розумних і душевних людей настали. Ступінь загальної ментальності, тобто розумності

Про расову, статеву, соціальну, релігійну рівність заявляють все голосніше і все безстрашніше багато пригнічені в тій чи іншій мірі народи. Цей процес відбувається по всій планеті, по континентах, регіонах та країнах.

Якщо ти бачиш, що у більшості сучасних політиків у твоїй країні недостатня висота громадянськості, мала висота в порядності, ще менша в інтелігентності, то що робити? Ти знаєш, вони діють так, як вважають за можливе для себе. А можливості творити блага для людей з'являються у тих, хто здатний думати «від добра» про своїх сучасників: як розуміють, що знають, що вміють, то й творять. Тому легше реформувати старе, але без повторення помилок, яких припустилися їхні попередники. Помилки ці треба побачити, визнати та виправити.

У числі сучасних політиків не шукай аристократів духу. Придивись, чи багато інтелігентних, розумно мислячих? Скільки серед сучасних політиків бачиш людей, які мають високий рівень освіченості, миролюбності, правдивості та відповідальності? Мало? Чи не по собі міряєш? Чи не звеличуєш себе?

Аристократ вміє побачити «зло в добрі» і розглянути «добро у злі» у вчинку будь-якої людини, колективу або явища, що відбувається.

Аристократ духу вміє проводити ситуацію. Велике "зло" він може зупинити. Середнє «зло» – нейтралізувати. А мале «зло» здатне трансформувати в «добро» прямо «під час його прояву»;

Головне, що необхідно сучасним політикам - це ментальне протверезіння і ментальне прозріння (на свої пороки, гріхи, недоліки). 

Висота, на яку потрапляють розумно мислячі активні та діяльні люди, завжди зобов'язує, щоб не хитрували, коли говорять про благо народне. Щоб менше давали привабливих, але порожніх обіцянок, щоб материлізували свої передвиборні обіцянки і послідовно проводили реформи, що сприяють упорядкуванню, а не хаосу.

Політика (гр. - роlis - держава ) - державна наука, галузь діяльності, пов'язана з відносинами між громадськими групами, суттю якої є визначення завдань, форм, змісту діяльності цієї держави (існує П. внутрішня та П. П.). зовнішня).

Скільки б політики не вимовляли гарних обіцянок перед виборцями, від цього життя електорату не зміниться на краще. Скільки б лікарі не вимовляли вголос правильний діагноз хворому, пацієнт від цієї риторики не видужає. Скільки б вчителі не прочитали самі книжки, їхні учні від цього читати не навчаться.

Політикам, лікарям, вчителям треба діяти, а не говорити про те, як і чому вони хочуть зробити. Саме хитрі, але ліниві мрійники не люблять діяти. Вони й культивують демагогію, безжально транжирячи народні засоби при цьому.

Демагогія - навмисний вплив на почуття, інстинкти людей, лицемірне підлагодження під уподобання малосвідомої частини мас для досягнення своїх низьких, темних цілей.

Важко сказати, кого тепер більше: демократів від демагогії чи демагогів від демократії?
Платон, філософ стародавньої Греції, понад дві тисячі років тому, спостерігаючи за розвитком державності у багатьох державах свого часу, вміючи узагальнювати та аналізувати, висловив прогноз. Мудрець передбачив, що державні форми правління як спосіб стримування хаосу вседозволеності в будь-якій спільноті ще довго будуть необхідні людству. З багатьох функцій цього органу, створюваного керувати співгромадянами, Платон позначив три основні.

Адаптуючи до сучасної термінології, можна подати висловлювання великого мислителя трьома тезами.

Будь-яка влада повинна вміти:

• зберігати мир у зовнішній політиці (не творити ворогів),
• зберегти внутрішній порядок (бути суворою, але справедливою до співгромадян),
• створювати умови для придбання і множення соціальних благ усіма жителями країни, шляхом розвитку їх індивідуальної творчої діяльності.

Ці умови можуть бути надані у різній формі, але завжди мають залишатися такими по суті: не руйнувати світ, не шкодити обраній суспільством системі ладу, не заважати творчості.

Мир, справедливість, процвітання! Ідеальна модель, нічого не скажеш!

Але для цього треба як мінімум любити своїх ближніх, а себе вважати відповідальним за їх благополуччя.

Грецький філософ пророчо передбачав, що будь-яка держава процвітає, якщо відповідальність за зовнішній, внутрішній мир та добробут держави буде покладено на гаранта, монарха (гр. mono - один, arche - влада ).

Єдиновладдя дається разом із правом нести повну відповідальність за все, що відбувається - це правильно.

Але закони при цьому повинні писати найосвіченіші представники суспільства, які піклуються про майбутнє держави - аристократи.

Воїнами та правителями, тобто політиками , повинні бути вільні від ідеї особистого збагачення, які не мають приватної власності та не прагнуть її придбання громадяни країни - ідеалісти, альтруїсти.

Інакше, на думку Аристотеля (учня і послідовника Платона), суспільство та держава буде зіпсованою, розкраденою, роз'єднаною.

Піфагор свого часу стверджував, що всі біди в будь-якій державі походять:

• Від брехливості демократів.
• Атеїзму у науці.
• Лицемірства священнослужителів.

Коли це було? Про що попереджали мудреці? Вони знали багато про еволюційному, спіральному, ступінчастому просуванні у розвитку, де час від часу, все повертається на «кола свої», але вже в нових тимчасових умовах, у нових формах, що утворилися в існуючій цивілізації. Які висновки для сьогодення?

Керувати державою повинні знаючі та вміючі політики (грец. роlitike - державна діяльність ).

Діяльність, а не проголошення ідеалів! Говорити легко, втілювати сказане – це завдання!

Благодать була б тому народу, де все складалося так, як пропонували древні мислителі. Уяви собі країну, де всі розумно мислячі, віруючі і, природно, біля керма стоять аристократи.

Гарант Конституції, знає міру своєї відповідальності, нічого не винні брехати, лицемірити, загравати з масами. Сам неухильно дотримуючись законів, матиме право нікому не дозволити їх порушувати!

Депутати - аристократи, проаналізувавши багато тисяч своїх законів і заборонених до них актів, зійдуться на тому, що спочатку самим слід освоїти принцип життя за наявними десятьма заповідями, а потім - творити нові закони. До речі, давно відомо, що Божественні заповіді мають статус державних законів для всіх людей, які навіть не вірують у Бога. Однак, як важко самим дотримуватися законів у житті та діяльності, дотримуючись їх повністю, не допускаючи гріховних відступів. Мало хто прагне жити скромно, чесно, справедливо.

Міністри- це державні діячі, менеджери, повинні керувати всенародною творчістю, аналізуючи доцільність та необхідність того чи іншого виду діяльності для країни, для співдружності країн та для всієї планети в цілому.

До речі, вільний ринок – це умови конкуренції. За відсутності совісті та любові до ближнього – це свавілля та вседозволеність.

Надприбутки, одержувані заради задоволення особистих інтересів, свідчать не лише про недостатню скромність у будь-якому суб'єкті, який має доходи, а й відсутність почуття відповідальності у «владних», зобов'язаних підтримувати порядок у державі. Як наслідок - це поділ суспільства на класи бідних і багатих, що веде до зростаючого народного невдоволення, пошуку винних, роз'єднання.

Людям усім і завжди хочеться справедливості, добра, милосердя, співчуття. Що з цим вдієш!? Ці бажання в бік еволюційного просування до світла, добра стають особливо актуальними в епоху співчуття і стимулюють формування нового генофонду в чуттєвій та ментальній сфері.

Не слід забувати, що існує світогляд індивідуалізоване («я», «мені», «моє») і зовсім інший світогляд, суспільний («ми», «нам», «наше»). Між ними, звичайно, є проміжні варіанти (від «я і вони» до «вони та я»). Процес сходження свідомості і в кожній людині, і в нації, і в окремому народі (у країні) буває не просто складним, а болючим.

Богослови стверджують, що «благодать» - це несподіване та незаслужене благо, дане людині. Якщо так, то всі люди давно користуються такими благами повсякденно. Але ж і справді!

Насичуючи повітря усілякими отруйними речовинами, все ще можуть дихати.

Скидаючи у водоймища нечистоти, хімічні, біологічні та енергетичні відходи, все ще п'ють цю воду та виживають.

Забруднюючи землю неймовірними хімічними сполуками, висушуючи її, виснажуючи здобиччю природних людей, люди розумні, душевні! Де ви? Справжні, дбайливі: громадяни-обивателі, громадяни-правозахисники, громадяни-інтелігенти та громадяни-аристократи? Де ви, розумно мислячі?

Задумаємося, чому так багато неподобств твориться довкола? Чи не тому, що освіченості багато, а душевності, громадянськості та патріотизму мало? В освіті втрачено гармонію між здобуттям освіти та вихованням культури користування знаннями. Чи не тому, що «аристократи-вчені» перестали вважати привілеєм наявність відповідальності за те, що твориться навкруги?

Чи не тому, що «аристократи-політики» почали підраховувати кількість грошей і відстоювати свої права на особисте багатство замість вивчення своїх обов'язків щодо бідних співгромадян?

Чи не час перевернути поняття у простих громадян про те, що більш правильно бути не пільговиком, який упокорився зі своєю безпорадністю (за старістю чи хворобою), а активною і бадьорою людиною, незважаючи на вік та соціальний статус?

Жалість до себе, хитрість і лінощі роблять не зовсім здорову людину інвалідом. Але той, хто чесний і працьовитий, завжди знайде собі посильний працю, який би йому життєво необхідні кошти, навіть за обмежених можливостях. Сучасна мораль у громадській думці має запропонувати нові норми соціальної поведінки.

Соромно бути надмірно багатим, серед жебраків і стати покровителем слабких і бідних. Це явна ознака наявності зневаги до нехитрих, чесніших і наївніших: співгромадян. Це ознака відсутність турботи про благо країни.

Соромно бути немилосердним до людей занепалих і відкинутим громадськістю. Це ознака бездуховності.

Треба не вимагати співчуття до себе, а вміти дарувати співчуття оточуючим.

На сучасному етапі, звичайно, і аристократія зазнає змін, властивих еволюційному етапу її розвитку.

Сьогодні, оскільки декларується демократизація в усіх прошарках суспільного життя багатьма державами, то «наполовину» аристократами стають ті інтелігенти, які успішно розвивають свій інтелект, ерудицію, вміють філософськи узагальнювати, аналізувати події. Відбувається процес аристократизації інтелігентності, щось на кшталт одухотворення матерії.

Продовжується наповнення нижчої суті вищим змістом і, одночасно з цим, природно відбувається проникнення нижчого у вищі рівні, щаблі, підступи.

Така подія має назву: "Період Змін".

Аристократи від економіки, політики, судової влади, і аристократи від науки, культури, релігії як співгромадяни однієї країни мають привілей знати про той час, в якому вони опинилися разом.

Вдумайся в сенс - це не гра слів, але різні щаблі в рівнях досягнень. Аристократи - інтелігенти та інтелігентні аристократи. Перші з них мають додатковий привілей: вистояти, подолати всі негаразди та невдачі, пов'язані зі змінами в їхньому особистому житті, у житті колективу, міста, країни, де вони працюють і живуть. Другі лише критикують і шукають «хто винен?».

Справжні аристократи – це царі духу. Вони мають найбільші привілеї: знають, що відбувається будь-якої миті. Вміють вистояти в неймовірних труднощах і знаходять єдино вірний шлях і ритм для подальшого просування в умовах, що пропонуються еволюцією, не обов'язок - вести за собою певну групу людей і відповідати за їх благополуччя.

Розумію, любий читачу, що тобі захотілося крикнути: - «Ау, де ж ви, справжні?».

Але ти дотримайся свого бажання і дай відповідь на просте запитання. А ти? Хто ти?

Е.А. Піньковська "Детектор лестощів"