Інша справа – коли громадянин України поширює відкритого листа до керівника тієї чи іншої керівної організації з вимогами чи порадами вчинити певні дії, здійснюючи своє право керівництва державою згідно ст. 5 Конституції України (Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування). Підкреслюємо: БЕЗПОСЕРЕДНЬО і ЧЕРЕЗ… А не ВИКЛЮЧНО ЧЕРЕЗ.., як це намагається представити величезна чиновницька рать.
Поради Президенту України вже публікувалися на сайті Фонду "Творча Ініціатива", зараз ми друкуємо відкритого листа Бориса Кириченка, інженера, кандидата економічних наук, доктора філософії, члена Національної спілки письменників України до Прем’єр-Міністра України Д.Шмигаля.
Цей лист був спрямований адресату ще в серпні 2022 року, тож, кожен читач може сам зробити висновки, чи чують виважені думки українців керівники держави. І чим насправді є Конституція для чиновництва - керівництвом до дій чи шаблонним зверненням в урочистих публікаціях та промовах.
ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРУ УКРАЇНИ Д.А. ШМИГАЛЮ
Звертаюся до Вас вдруге. Попереднього листа про недоліки у внутрішній торгівлі імпортованим продовольством читачі сприйняли за помічний матеріал Уряду для удосконалень у важливому секторі економіки. Цей лист роблю також відкритим, доступним для небайдужих громадян, активістів у здійсненні Ваших планів щодо повоєнного розвитку держави.
Тепер про суть звернення, або швидше – поради. Апріорі, істина: Президента України Володимира Зеленського від виборів до нині підтримує народна більшість. Незнаною раніше активністю він згуртував і підняв лідерів економічно сильних держав на захист суверенітету й територіальної цілісності України. Його цілеспрямованість у спілкуванні з керівництвом США, Євросоюзу і НАТО забезпечує успішну взаємодію Українських Збройних Сил з могутнім військовим арсеналом Заходу та волонтерське споріднення фронту з тилом.
Верховний Головнокомандувач України Володимир Зеленський регулярно знайомить громадськість з нашим життям, успіхами, намірами, ходом бойових дій. Впевнює колег і людство у наближенні перемоги над російським агресором. У відповідь – світ українізується, десятки держав партнерськи діляться з нами своїм досвідом, надбаннями, зброєю.
У мирні часи центр організації життєдіяльності суспільства зміщуватиметься на український Уряд, тобто на першочергове лікування ран війни, на необхідність підвищувати рівень і якість життя та готувати економіку до Євросоюзівських стандартів.
А найперше, невідкладне – треба буде прийняти демобілізованих воїнів, влаштувати на корисну для суспільства і вигідну для кожного роботу. Завдання найактуальніше. Бо ж саме оці, обпалені порохами фронтовики, домінуватимуть у відродженні країни. В діяльних справах вдивлятимуться в очі тих, за кого проливали кров. А чи довго тішитимуть їх обійми старих і малих? А чи не потягнуться вони за доларовим заробітком, за матерями, дружинами, нареченими на Захід?
Аналітики оцінюють кількість біженців близьку до семи мільйонів осіб. Час показує, що додому повертатися не всі поспішають, бо тамтешня допомога чи підробітки вищі залишених доходів. Серед них є й багатії, які розкошують на вивезені капітали. Ностальгія – почуття податливе, динамічне.
Вам, шановний Денисе Анатолійовичу, лідери США і Євросоюзу довірили золоте перо і чистий пергамент, сподіваючись, яскравою сторінкою історії України доповнити панораму 21-го століття. А Президент Зеленський дав предметний урок вирішення величних, здалася б, безнадійних завдань.
У процесі формування Ваших стратегічних намірів і планів розгляньте, будь-ласка, декілька моїх пропозицій. В основі вони базуються на нинішніх двох сприятливих факторах. Нещодавно Україна визнана офіційним кандидатом у члени Євросоюзу, де має історичне визнання житниці Європи. А з виділених Президентом Байденом і Конгресом США 40 мільярдів доларів для нашої переможної війни, 13,8 мільярда, як стверджують ЗМІ, передаються Держдепу США для цільового Фонду економічної підтримки діяльності Уряду України.
А ми, українці, держсекретарю Блінкену не чужаки. У Переяславі наші і його пращури з одної пшениці пекли калачі і мацу, в одному казані варили пшоняний кандьор. Там 1879 року і народився його прадід Меєр Блінкен, письменник, який друкувався у часописі «Єврейська народна бібліотека» редактора, також переяславця, класика світової літератури Шолом-Алейхема. Тож є підстави сподіватися, що держсекретар з розумінням нинішньої ситуації і перспективи орієнтуватиме свій цільовий Фонд на зміцнення економіки України, на заможніше життя її народу.
Без сумніву, українці будуть навіки вдячними американцям за рятівний сталевий щит перед наступом росіян. Нашим воякам пощастило його роздивитися зблизька. На зовнішній, повернутій до ворога стороні – грізні ракети тих, хто топтав стежки на Місяці, прокладав колії на Марсі. Зрозуміло, що не тільки нам створити їхню ракетно-ядерну подобу не по кебеті і калитці.
А ось до внутрішньої сторони, де комфортний пульт і штаб навідника, – варто придивитися пильніше, бо там зачаїлася вкрай необхідна для української ментальності азбука сучасної підприємливості. Американське багатство і могутність живиться з уміння капіталізувати та спрямувати на створення нових цінностей розум і досвід нації. Це надійний прямий шлях до збагачення суспільства, посилення й урізноманітнення можливостей держави. Такий уклад життя віддавна став звичаєвим, з назвою бізнес, і складає сутність діяльності всіх, від малого до старого. Бізнес – математичний розрахунок прибутку з будь-якої справи.
Для українців він повчальний тим, що згадані 40 мільярдів доларів є не «братською допомогою» союзника, а позичкою на умовах ленд-лізу. Так прийнято називати кредит держави державі на взаємно вигідні справи. Тож оцю суму з якимось наваром українці мають повертати кредиторам, а науку «по-американськи багатіти» засвоїти.
Тому Вам, Денисе Анатолійовичу, при обговоренні з Ентоні Блінкеном напрямків інвестування його фонду, важлива аргументована наполегливість «по-Зеленському», з передбаченням окупності та погашення боргу.
Тож порада перша. Не можна, непростимий гріх, байдуже спостерігати за обезлюдненням України, за зменшенням минулі три десятиліття чисельності населення з 52-х до 37-ми мільйонів. Статистика знає, що останнім часом народжуваність дітей знизилася на половину, що 2020 року появилося на світ 293 457 діток, а в засвіти відійшло 616 835 дорослих. Військові й цивільні нинішні втрати демографічну кризу посилюють. Якщо не стримати загрозливу тенденцію, то в кінці століття на українській святій землі може домінувати інша нація, релігія, мова.
Активізацію дій Уряду доцільно почати за кошти Фонду Держдепу США з проведення перепису населення, повернення в метрики і паспорти графи національності, обліку багатодітних сімей. Запропонувати програму збільшення чисельності українців на два-три десятиліття. Молодих батьків з трьома і більше дітками виділити як національну еліту і підтримувати солідними грошовими сумами. А найголовніше, сприяти у спорудженні просторого будинку з присадибною землею та неподалік – передбачити місця праці для батьків і підростаючих дітей. Перші два експериментальних селища логічно закласти у гірському Турківському районі, неподалік витоку Дністра. І на рівнинному Поліссі, в долині Прип’яті.
Друга порада. Нині ще рано прогнозувати переможні кордони України. Мої концептуальні розрахунки орієнтуються на довоєнний економічний потенціал. З наших 42 мільйонів гектарів угідь 16 мільйонів засівається зерновими культурами. Вітчизняний й іноземний досвід свідчить, що урожайність зерна 6-7 тон з гектара має стати нормою для аграрників. Тоді Україна щорічно експортуватиме понад 50 мільйонів тон зерна з нижчою проти конкурентів собівартістю, бо у нас сприятливіші природно-кліматичні умови.
Тому за рахунок Фонду Держдепу США важливо технологічно оснастити українських хліборобів так, щоб вони щорічно із світових ринків приносили в бюджет країни більше десяти мільярдів доларів. Тоді у нашої влади з’явиться можливість здешевлювати продовольчий кошик громадян Євросоюзу, а відтак – претендувати й на вагоме слово у його Раді, Парламенті, Комісії.
Третя порада. Для стабільного економічного спілкування конче потрібно розширити залізничне полотно і прокласти понад 700 кілометрів європейської колії від польського Пшемисля через Львів, Тернопіль, Хмельницький, Вінницю, Київ, Бориспіль аж до Переяслава-Хмельницького. Та виготовити на українських заводах хоч першу тисячу вагонів-зерновозів.
Четверта порада. Для реальної протидії російській паливній монополії могло б бути спорудження у Переяславі заводу по виробництву 1,2 мільйона тон етанолу, аналога діючому в Західному Берльонгтоні (штат Айова). Там 294 працівники переробляють на спирти близько 3 мільйонів тон зерна кукурудзи. Етанол по новій залізничній колії поставлявся б на котрийсь із європейських нафтопереробних заводів в обмін на бензин.
Одночасно у Переяславському порту на Дніпрі потрібно поряд з елеваторами компанії «Нібулон» створити сучасний зерновий термінал, синхронізований із хабами у Фастові, Вінниці, Хмельницькому, Тернополі і Львові.
Не менш важливо – прискорено збудувати в Черкаській, Вінницькій Хмельницькій і Львівській областях підприємства, які виготовлятимуть 1,5 мільйона тон сертифікованого у Євросоюзі біодизелю із ріпаку, який вирощуватиметься в сировинних зонах, кооперованих з заводами.
П’ята порада. Для повернення додому мільйонів біженців потрібно трансформувати ракетно-гарматну фронтову лінію в наступальну мирну, яка будь-кого приваблюватиме кращими від сусідських умовами життя. Раджу за економічну модель України прийняти Чехію та подумати щодо призначення першим віце-прем’єром Уряду талановитого, підприємливого чеха. Століттями чехи не воювали, без бунтарства домоглися статусу федерації в Австро-Угорській імперії, безкровно 1918 року створили суверенну Чехословаччину, а 1993 року «sametkovo-оксамитно» розділилися на Чехію і Словаччину.
Чехів над іншими народами піднімає сила національної енергії, нестримне прагнення краще інших жити, лідирувати в науці, на заводі, полі, спорті, на сцені. Вони «на ти» з металом, й уміють виготовляти майже весь перелік засобів полегшення умов праці й побуту. В розрахунку на душу населення чехи виробляють внутрішнього валового продукту на 43 837, а ми, українці, – тільки на 14 325 доларів США. При досягненні їхнього рівня відкриті кордони України мимовільно тіснитимуть сусідські. До нас потягнуться бажаючі добре заробляти, краще жити.
Шоста порада. Прислухаюся до людського поголоску, що стелиться за візитом у Київ Марка Рютте, прем’єра Нідерландів. Після огляду Бучансько-Ірпінських руїн він щиро співчував Президенту Зеленському, спілкувалися не формально, а по-товариськи, на рівних. Подарував нужденній Україні 200 мільйонів євро для підготовки до нового навчального року, підтримки лікувальних закладів.
Денисе Анатолійовичу, європейці віддавна визнали, що голландці володіють аграрною справою на рівні молекул, генів і хромосом, тоді як інші, серед інших й українці знають принципи і специфіку розвитку рослин і тварин . Тому голландські з утримуваних 1,5 мільйона корів експортують молочної продукції аж на 3 мільярди єврів, ми – при 1,8 мільйона корів імпортуємо молочної продукції більш, як на 300 мільйонів єврів.
Пане Прем'єре, подумайте щодо домовленостей з доброзичливим колегою Рютте про товарний кредит на 300 мільйонів єврів на придбання у нього корів і молокозаводів та оплати послуг інструкторів-наставників для українських молочарів. Тоді буде в достатку нашим діткам молока, трудівникам - каші з маслом, старикам – кефіру.
Та ще цією акцією додасте щедрій ментальності нашого люду європейської дбайливості. Адже в радянські часи у нас утримувалось 9 мільйонів корів і надоювалося 24 мільйони тон молока. Дотепер корів поменшало у чотири рази, а молока – втричі. Отих 7 мільйонів корів «з’їдали» 24 аграрних міністри при байдужості 14 прем’єр-міністрів. Майже всі ті міністри ще живі-здорові й при статках. Може котромусь із них захочеться придбати для сусіда фермера з сотню голландських корів?
І на завершення. Вважаю, що успішному здійсненню масштабних для українців перетворень могла б сприяти Ваша взаємодія з Президентом Франції Еммануелем Макроном, лідерська доброзичливість якого сформувалася в середовищі самобутнього народу. Не так давно світ викроювався за лекалами Франції. Тоді її влада і громадяни без чванливої зверхності показували зразки благородної підтримки близьких і далеких сусідів, ділилася умінням удосконалювати життя.
Ще на початку ХУІІ століття кардинал Римо-католицької церкви Арман де Рішельє, будучи головою уряду короля Людовіка ХІІІ підпорядкував церковну владу світській, заборонив торгівлю державними посадами, заснував Французьку Академію, започаткував освоєння Нової Франції, так тоді називалася територія Канади.
Велика Французька революція 1789-1794 років ліквідувала монархію і кріпацтво, проклала курс демократії і капіталізму. Геніальний француз Фердинанд де Лессепс Суецьким каналом завдовжки 161,8 кілометра з’єднав Середземне море з Індійським океаном, докорінно змінив економічну карту світу.
На відзначення століття Декларації незалежності США 1876 року влада Французької Республіки подарували американцям Статую Свободи, яку виплекав скульптор Фредерік Бартольді. На постаменті, виготовленому ще одним талановитим французом, Гюставом Ейфелем, жінка з офіційним іменем «Свобода, що осяює світ» наступила на розтрощені кайданки й стометровим маяком показує мореплавцям Гудзонового заливу й гостям Нью-Йорку вірний курс.
А щодо України, то варто пам’ятати, як французи, наваривши 1836 року 49 тисяч тонн бурякового цукру, значно дешевшого від імпортованого тростинного, посприяли створенню в Україні галузі буряківництва і цукроваріння. Тоді Василь Симиренко, закінчивши Паризьку політехніку, одружився з француженкою Софією Альбрант. У Сидорівці, неподалік Корсуня, вони побудували модерний для того часу цукровар, який споживав на технологічний процес палива вдвічі менше від існуючих, і першу в Російській імперії мармеладну фабрику. Будівники соціалізму все, навіть могилу Симиренка, зруйнували. Уцілів лише його особняк у центрі Києва, який мадам Альбрант подарувала Українському науковому товариству. Тепер у тому будинку посольство Великобританії.
До речі, у Москві неподалік Кремля, на Смоленській набережній у садибі ще одних українських цукроварів Терещенків також розташоване посольство Великобританії. Онука Михайла Терещенка, міністра тимчасового уряду Російської імперії, якому рятівний притулок надали французи, Мішеля Терещенка жителі Глухова 2015 року обрали міським головою. Та головував недовго: французька ментальність з українською не зріднилася.
З появою у Києві дипломатичної місії Франції на моє прохання – сприяти співробітництву аграрників – по-діловому відгукнувся Надзвичайний і Повноважний Посол Паскаль Фієскі і радник посольства Філіпп Пегор’є. Умілий організатор Анатолій Кондратенко швидко створив агрофірму «Ятрань», яка у співробітництві з французькими колегами подвоїла урожайність кукурудзи і соняшника майже на четвертій частині посівних площ цих культур у Кіровоградській області.
Денисе Анатолійовичу, Ваші добрі стосунки з Еммануелем Макроном були б особливо продуктивними при вирішенні завдання подальшого технологічного оснащення агропромислового комплексу України. З врахуванням інтересів і французької економіки.
І ще така думка. Доба миру переможців ріднить між собою і союзниками. Нам, українцям, справа честі і вдячності, з найближчими союзниками поляками і литовцями в ногу перейти з фронтової лінії на наступальну в економці і культурі. У Вас є реальна можливість заснувати Міжнародний центр класичної музики для молодих українських, польських, литовських талантів.
Розмістити такий центр логічно в Корсуні-Шевченківському, в палаці Станіслава Понятовського, наступника останнього короля польського і великого князя литовського Станіслава ІІ Августа. Тоді цей палацовий ансамбль визнавався одним із кращих у Європі. Після розділу Польщі його викупив російський імператор і подарував міністру юстиції, князю Павлу Лопухіну.
Пролетарські хазяї палац занедбали. Він змарнів, втратив представницьку велич, осунувся. Але не в критичному стані. За рахунок Фонду Блінкена чи меценатства його можна відновити, найперше – концертну залу з ідеальною акустикою. А для діючого в палаці краєзнавчого музею варто побудувати інше, сучасне приміщення.
І наостанок про роль культури. Рівень життя кожного народу визначає національна культура. Ескімос знаходить втіху душі у зоні вічної мерзлоти, ефіоп – в нестерпній екваторіальній спеці. В американців культура похідна від бізнесу. Туди їдуть на заробітки, за справою і вагомим доларом. У французів і більшості європейців навпаки: планку життя піднімає культура. До них їдуть за знаннями і мудрістю.
Українську дорожну карту в ауру європейської культури складає міністерство культури і пропаганди. Першочергові внутрішні справи наших митців – забезпечувати психологічну рівновагу народу, посилювати патріотизм й армійський бойовий дух, тягу додому біженців, заспокоювати тил, пропагувати політику Президента, намірів і планів Уряду.
А чи зможе вповні забезпечувати такі завдання міністр Олександр Ткаченко, талановитий тележурналіст й досвідчений менеджер, при п’яти непрофесійних заступниках, які освіту здобули не у закладах культури і мистецтва, а в Київському державному університеті? Діяльність апарату організовує фізик на посаді першого заступника міністра. А нетлінна сила службового комфорту діє по спадаючій вниз вертикалі…
Шановний Денисе Анатолійовичу!
ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРУ УКРАЇНИ Д.А. ШМИГАЛЮ
Тепер про суть звернення, або швидше – поради. Апріорі, істина: Президента України Володимира Зеленського від виборів до нині підтримує народна більшість. Незнаною раніше активністю він згуртував і підняв лідерів економічно сильних держав на захист суверенітету й територіальної цілісності України. Його цілеспрямованість у спілкуванні з керівництвом США, Євросоюзу і НАТО забезпечує успішну взаємодію Українських Збройних Сил з могутнім військовим арсеналом Заходу та волонтерське споріднення фронту з тилом.
Верховний Головнокомандувач України Володимир Зеленський регулярно знайомить громадськість з нашим життям, успіхами, намірами, ходом бойових дій. Впевнює колег і людство у наближенні перемоги над російським агресором. У відповідь – світ українізується, десятки держав партнерськи діляться з нами своїм досвідом, надбаннями, зброєю.
У мирні часи центр організації життєдіяльності суспільства зміщуватиметься на український Уряд, тобто на першочергове лікування ран війни, на необхідність підвищувати рівень і якість життя та готувати економіку до Євросоюзівських стандартів.
А найперше, невідкладне – треба буде прийняти демобілізованих воїнів, влаштувати на корисну для суспільства і вигідну для кожного роботу. Завдання найактуальніше. Бо ж саме оці, обпалені порохами фронтовики, домінуватимуть у відродженні країни. В діяльних справах вдивлятимуться в очі тих, за кого проливали кров. А чи довго тішитимуть їх обійми старих і малих? А чи не потягнуться вони за доларовим заробітком, за матерями, дружинами, нареченими на Захід?
Аналітики оцінюють кількість біженців близьку до семи мільйонів осіб. Час показує, що додому повертатися не всі поспішають, бо тамтешня допомога чи підробітки вищі залишених доходів. Серед них є й багатії, які розкошують на вивезені капітали. Ностальгія – почуття податливе, динамічне.
Вам, шановний Денисе Анатолійовичу, лідери США і Євросоюзу довірили золоте перо і чистий пергамент, сподіваючись, яскравою сторінкою історії України доповнити панораму 21-го століття. А Президент Зеленський дав предметний урок вирішення величних, здалася б, безнадійних завдань.
У процесі формування Ваших стратегічних намірів і планів розгляньте, будь-ласка, декілька моїх пропозицій. В основі вони базуються на нинішніх двох сприятливих факторах. Нещодавно Україна визнана офіційним кандидатом у члени Євросоюзу, де має історичне визнання житниці Європи. А з виділених Президентом Байденом і Конгресом США 40 мільярдів доларів для нашої переможної війни, 13,8 мільярда, як стверджують ЗМІ, передаються Держдепу США для цільового Фонду економічної підтримки діяльності Уряду України.
А ми, українці, держсекретарю Блінкену не чужаки. У Переяславі наші і його пращури з одної пшениці пекли калачі і мацу, в одному казані варили пшоняний кандьор. Там 1879 року і народився його прадід Меєр Блінкен, письменник, який друкувався у часописі «Єврейська народна бібліотека» редактора, також переяславця, класика світової літератури Шолом-Алейхема. Тож є підстави сподіватися, що держсекретар з розумінням нинішньої ситуації і перспективи орієнтуватиме свій цільовий Фонд на зміцнення економіки України, на заможніше життя її народу.
Без сумніву, українці будуть навіки вдячними американцям за рятівний сталевий щит перед наступом росіян. Нашим воякам пощастило його роздивитися зблизька. На зовнішній, повернутій до ворога стороні – грізні ракети тих, хто топтав стежки на Місяці, прокладав колії на Марсі. Зрозуміло, що не тільки нам створити їхню ракетно-ядерну подобу не по кебеті і калитці.
А ось до внутрішньої сторони, де комфортний пульт і штаб навідника, – варто придивитися пильніше, бо там зачаїлася вкрай необхідна для української ментальності азбука сучасної підприємливості. Американське багатство і могутність живиться з уміння капіталізувати та спрямувати на створення нових цінностей розум і досвід нації. Це надійний прямий шлях до збагачення суспільства, посилення й урізноманітнення можливостей держави. Такий уклад життя віддавна став звичаєвим, з назвою бізнес, і складає сутність діяльності всіх, від малого до старого. Бізнес – математичний розрахунок прибутку з будь-якої справи.
Для українців він повчальний тим, що згадані 40 мільярдів доларів є не «братською допомогою» союзника, а позичкою на умовах ленд-лізу. Так прийнято називати кредит держави державі на взаємно вигідні справи. Тож оцю суму з якимось наваром українці мають повертати кредиторам, а науку «по-американськи багатіти» засвоїти.
Тому Вам, Денисе Анатолійовичу, при обговоренні з Ентоні Блінкеном напрямків інвестування його фонду, важлива аргументована наполегливість «по-Зеленському», з передбаченням окупності та погашення боргу.
Тож порада перша. Не можна, непростимий гріх, байдуже спостерігати за обезлюдненням України, за зменшенням минулі три десятиліття чисельності населення з 52-х до 37-ми мільйонів. Статистика знає, що останнім часом народжуваність дітей знизилася на половину, що 2020 року появилося на світ 293 457 діток, а в засвіти відійшло 616 835 дорослих. Військові й цивільні нинішні втрати демографічну кризу посилюють. Якщо не стримати загрозливу тенденцію, то в кінці століття на українській святій землі може домінувати інша нація, релігія, мова.
Активізацію дій Уряду доцільно почати за кошти Фонду Держдепу США з проведення перепису населення, повернення в метрики і паспорти графи національності, обліку багатодітних сімей. Запропонувати програму збільшення чисельності українців на два-три десятиліття. Молодих батьків з трьома і більше дітками виділити як національну еліту і підтримувати солідними грошовими сумами. А найголовніше, сприяти у спорудженні просторого будинку з присадибною землею та неподалік – передбачити місця праці для батьків і підростаючих дітей. Перші два експериментальних селища логічно закласти у гірському Турківському районі, неподалік витоку Дністра. І на рівнинному Поліссі, в долині Прип’яті.
Друга порада. Нині ще рано прогнозувати переможні кордони України. Мої концептуальні розрахунки орієнтуються на довоєнний економічний потенціал. З наших 42 мільйонів гектарів угідь 16 мільйонів засівається зерновими культурами. Вітчизняний й іноземний досвід свідчить, що урожайність зерна 6-7 тон з гектара має стати нормою для аграрників. Тоді Україна щорічно експортуватиме понад 50 мільйонів тон зерна з нижчою проти конкурентів собівартістю, бо у нас сприятливіші природно-кліматичні умови.
Тому за рахунок Фонду Держдепу США важливо технологічно оснастити українських хліборобів так, щоб вони щорічно із світових ринків приносили в бюджет країни більше десяти мільярдів доларів. Тоді у нашої влади з’явиться можливість здешевлювати продовольчий кошик громадян Євросоюзу, а відтак – претендувати й на вагоме слово у його Раді, Парламенті, Комісії.
Третя порада. Для стабільного економічного спілкування конче потрібно розширити залізничне полотно і прокласти понад 700 кілометрів європейської колії від польського Пшемисля через Львів, Тернопіль, Хмельницький, Вінницю, Київ, Бориспіль аж до Переяслава-Хмельницького. Та виготовити на українських заводах хоч першу тисячу вагонів-зерновозів.
Четверта порада. Для реальної протидії російській паливній монополії могло б бути спорудження у Переяславі заводу по виробництву 1,2 мільйона тон етанолу, аналога діючому в Західному Берльонгтоні (штат Айова). Там 294 працівники переробляють на спирти близько 3 мільйонів тон зерна кукурудзи. Етанол по новій залізничній колії поставлявся б на котрийсь із європейських нафтопереробних заводів в обмін на бензин.
Одночасно у Переяславському порту на Дніпрі потрібно поряд з елеваторами компанії «Нібулон» створити сучасний зерновий термінал, синхронізований із хабами у Фастові, Вінниці, Хмельницькому, Тернополі і Львові.
Не менш важливо – прискорено збудувати в Черкаській, Вінницькій Хмельницькій і Львівській областях підприємства, які виготовлятимуть 1,5 мільйона тон сертифікованого у Євросоюзі біодизелю із ріпаку, який вирощуватиметься в сировинних зонах, кооперованих з заводами.
П’ята порада. Для повернення додому мільйонів біженців потрібно трансформувати ракетно-гарматну фронтову лінію в наступальну мирну, яка будь-кого приваблюватиме кращими від сусідських умовами життя. Раджу за економічну модель України прийняти Чехію та подумати щодо призначення першим віце-прем’єром Уряду талановитого, підприємливого чеха. Століттями чехи не воювали, без бунтарства домоглися статусу федерації в Австро-Угорській імперії, безкровно 1918 року створили суверенну Чехословаччину, а 1993 року «sametkovo-оксамитно» розділилися на Чехію і Словаччину.
Чехів над іншими народами піднімає сила національної енергії, нестримне прагнення краще інших жити, лідирувати в науці, на заводі, полі, спорті, на сцені. Вони «на ти» з металом, й уміють виготовляти майже весь перелік засобів полегшення умов праці й побуту. В розрахунку на душу населення чехи виробляють внутрішнього валового продукту на 43 837, а ми, українці, – тільки на 14 325 доларів США. При досягненні їхнього рівня відкриті кордони України мимовільно тіснитимуть сусідські. До нас потягнуться бажаючі добре заробляти, краще жити.
Шоста порада. Прислухаюся до людського поголоску, що стелиться за візитом у Київ Марка Рютте, прем’єра Нідерландів. Після огляду Бучансько-Ірпінських руїн він щиро співчував Президенту Зеленському, спілкувалися не формально, а по-товариськи, на рівних. Подарував нужденній Україні 200 мільйонів євро для підготовки до нового навчального року, підтримки лікувальних закладів.
Денисе Анатолійовичу, європейці віддавна визнали, що голландці володіють аграрною справою на рівні молекул, генів і хромосом, тоді як інші, серед інших й українці знають принципи і специфіку розвитку рослин і тварин . Тому голландські з утримуваних 1,5 мільйона корів експортують молочної продукції аж на 3 мільярди єврів, ми – при 1,8 мільйона корів імпортуємо молочної продукції більш, як на 300 мільйонів єврів.
Пане Прем'єре, подумайте щодо домовленостей з доброзичливим колегою Рютте про товарний кредит на 300 мільйонів єврів на придбання у нього корів і молокозаводів та оплати послуг інструкторів-наставників для українських молочарів. Тоді буде в достатку нашим діткам молока, трудівникам - каші з маслом, старикам – кефіру.
Та ще цією акцією додасте щедрій ментальності нашого люду європейської дбайливості. Адже в радянські часи у нас утримувалось 9 мільйонів корів і надоювалося 24 мільйони тон молока. Дотепер корів поменшало у чотири рази, а молока – втричі. Отих 7 мільйонів корів «з’їдали» 24 аграрних міністри при байдужості 14 прем’єр-міністрів. Майже всі ті міністри ще живі-здорові й при статках. Може котромусь із них захочеться придбати для сусіда фермера з сотню голландських корів?
І на завершення. Вважаю, що успішному здійсненню масштабних для українців перетворень могла б сприяти Ваша взаємодія з Президентом Франції Еммануелем Макроном, лідерська доброзичливість якого сформувалася в середовищі самобутнього народу. Не так давно світ викроювався за лекалами Франції. Тоді її влада і громадяни без чванливої зверхності показували зразки благородної підтримки близьких і далеких сусідів, ділилася умінням удосконалювати життя.
Ще на початку ХУІІ століття кардинал Римо-католицької церкви Арман де Рішельє, будучи головою уряду короля Людовіка ХІІІ підпорядкував церковну владу світській, заборонив торгівлю державними посадами, заснував Французьку Академію, започаткував освоєння Нової Франції, так тоді називалася територія Канади.
Велика Французька революція 1789-1794 років ліквідувала монархію і кріпацтво, проклала курс демократії і капіталізму. Геніальний француз Фердинанд де Лессепс Суецьким каналом завдовжки 161,8 кілометра з’єднав Середземне море з Індійським океаном, докорінно змінив економічну карту світу.
На відзначення століття Декларації незалежності США 1876 року влада Французької Республіки подарували американцям Статую Свободи, яку виплекав скульптор Фредерік Бартольді. На постаменті, виготовленому ще одним талановитим французом, Гюставом Ейфелем, жінка з офіційним іменем «Свобода, що осяює світ» наступила на розтрощені кайданки й стометровим маяком показує мореплавцям Гудзонового заливу й гостям Нью-Йорку вірний курс.
А щодо України, то варто пам’ятати, як французи, наваривши 1836 року 49 тисяч тонн бурякового цукру, значно дешевшого від імпортованого тростинного, посприяли створенню в Україні галузі буряківництва і цукроваріння. Тоді Василь Симиренко, закінчивши Паризьку політехніку, одружився з француженкою Софією Альбрант. У Сидорівці, неподалік Корсуня, вони побудували модерний для того часу цукровар, який споживав на технологічний процес палива вдвічі менше від існуючих, і першу в Російській імперії мармеладну фабрику. Будівники соціалізму все, навіть могилу Симиренка, зруйнували. Уцілів лише його особняк у центрі Києва, який мадам Альбрант подарувала Українському науковому товариству. Тепер у тому будинку посольство Великобританії.
До речі, у Москві неподалік Кремля, на Смоленській набережній у садибі ще одних українських цукроварів Терещенків також розташоване посольство Великобританії. Онука Михайла Терещенка, міністра тимчасового уряду Російської імперії, якому рятівний притулок надали французи, Мішеля Терещенка жителі Глухова 2015 року обрали міським головою. Та головував недовго: французька ментальність з українською не зріднилася.
З появою у Києві дипломатичної місії Франції на моє прохання – сприяти співробітництву аграрників – по-діловому відгукнувся Надзвичайний і Повноважний Посол Паскаль Фієскі і радник посольства Філіпп Пегор’є. Умілий організатор Анатолій Кондратенко швидко створив агрофірму «Ятрань», яка у співробітництві з французькими колегами подвоїла урожайність кукурудзи і соняшника майже на четвертій частині посівних площ цих культур у Кіровоградській області.
Денисе Анатолійовичу, Ваші добрі стосунки з Еммануелем Макроном були б особливо продуктивними при вирішенні завдання подальшого технологічного оснащення агропромислового комплексу України. З врахуванням інтересів і французької економіки.
І ще така думка. Доба миру переможців ріднить між собою і союзниками. Нам, українцям, справа честі і вдячності, з найближчими союзниками поляками і литовцями в ногу перейти з фронтової лінії на наступальну в економці і культурі. У Вас є реальна можливість заснувати Міжнародний центр класичної музики для молодих українських, польських, литовських талантів.
Розмістити такий центр логічно в Корсуні-Шевченківському, в палаці Станіслава Понятовського, наступника останнього короля польського і великого князя литовського Станіслава ІІ Августа. Тоді цей палацовий ансамбль визнавався одним із кращих у Європі. Після розділу Польщі його викупив російський імператор і подарував міністру юстиції, князю Павлу Лопухіну.
Пролетарські хазяї палац занедбали. Він змарнів, втратив представницьку велич, осунувся. Але не в критичному стані. За рахунок Фонду Блінкена чи меценатства його можна відновити, найперше – концертну залу з ідеальною акустикою. А для діючого в палаці краєзнавчого музею варто побудувати інше, сучасне приміщення.
І наостанок про роль культури. Рівень життя кожного народу визначає національна культура. Ескімос знаходить втіху душі у зоні вічної мерзлоти, ефіоп – в нестерпній екваторіальній спеці. В американців культура похідна від бізнесу. Туди їдуть на заробітки, за справою і вагомим доларом. У французів і більшості європейців навпаки: планку життя піднімає культура. До них їдуть за знаннями і мудрістю.
Українську дорожну карту в ауру європейської культури складає міністерство культури і пропаганди. Першочергові внутрішні справи наших митців – забезпечувати психологічну рівновагу народу, посилювати патріотизм й армійський бойовий дух, тягу додому біженців, заспокоювати тил, пропагувати політику Президента, намірів і планів Уряду.
А чи зможе вповні забезпечувати такі завдання міністр Олександр Ткаченко, талановитий тележурналіст й досвідчений менеджер, при п’яти непрофесійних заступниках, які освіту здобули не у закладах культури і мистецтва, а в Київському державному університеті? Діяльність апарату організовує фізик на посаді першого заступника міністра. А нетлінна сила службового комфорту діє по спадаючій вниз вертикалі…
Шановний Денисе Анатолійовичу!
Щиросердно бажаю Вам творчого формування та вдалої реалізації політики Уряду щодо зміцнення та відродження нашої нескореної України.
Борис Кириченко, інженер, кандидат економічних наук, доктор філософії, член Національної спілки письменників України
Немає коментарів:
Дописати коментар