«Дайош доброго царя!» або 5 років утрачених можливостей, набитих гуль та впертого суспільного граблінгу

«Дуже хочеться жити під мирним небом, де закон
справедливий для всіх, а справедливість узаконена». 

Е.Піньковська

Листопадовий день 21 числа 2013 року згадується, перш за все, початком відомих подій на Майдані, коли на заклик Мустафи Найєма на популярне місце зібрань почали збиратися активні громадяни.
Для мене з невеликою групою колег це ще й день, коли ми вперше винесли на обговорення на Круглому столі результати нашого філософського осмислення дійсності – проекту Програми розвитку громадянського суспільства, яку ми умовно назвали «Правила життя у громаді». Тоді ми почули багато думок, від обережної підтримки з рекомендаціями детально опрацювати конкретні кроки до втілення цих правил до категоричного «ваша програма ніколи не буде прийнята» від тодішнього заступника міського голови.
Уточнюю: з 16.00 до 18.00 ми говорили про гідність, свободу, відповідальність, правила життя у громаді, громадянське суспільство і механізми сприяння його розвитку. Більш докладно про це у матеріалі на сайті Фонду «Творча Ініціатива».

ВДРУГЕ НА ТІ Ж ГРАБЛІ?

Скільки було розмов про необхідність змінити правила життя, негайне створення гарантованих запобіжників концентрації абсолютної влади в одних руках? Багато. Чим закінчилося? Принципово нічим: у Верховній Раді знову продовжилась і навіть розквітла буйним цвітом практика «піаністів-кнопкодавів», між народом і владою остаточно утворилась непереборна прірва, а країна вчергове готується обирати Президента, який має лише права і не несе будь-якої реальної відповідальності.
Відомий соціолог Ірина Бекешкіна ще під час подій на Майдані вказувала: «Насправді проблема не в тому, хто буде керувати Україною після відставки Януковича чи Азарова. Потрібно терміново трансформувати Україну в нормальну, цивілізовану, демократичну країну, в якій народ матиме важелі впливати на будь-які рішення влади і без Майдану. Адже революції виникають там і тоді, де не працюють механізми демократії».
НЕ ПОЧУЛИ!

На думку українського історика, філософа і гуманіста XVI століття Станіслава Оріховського-Роксолана, «справедливість – це душа держави, головна чеснота, на основі якої мають вирішуватися всі питання. В істинній державності найбільшою цінністю є людина, захищена законом». А щодо культури найточніше висловився культуролог, голова Асоціації музеїв і галерей Зеновій Мазурик: «Управляти модернізаційним процесом складніше, ніж розставляти на відповідальні пости неграмотних управлінців, але «своїх» відданих функціонерів. У такому процесі роль культури має вийти за межі галузі. Культура як модернізаційний чинник інтегрує і збалансовує всі види суспільної діяльності, урівноважує свободу відповідальністю, творить культурні обмеження. А без цього неможливий рух у краще майбутнє».
НЕ ПОБАЧИЛИ, НЕ ПОЧУЛИ!

Ще 2013 року ми сформулювали нові ПРАВИЛА СПРАВЕДЛИВОГО ЖИТТЯ у громаді в інтересах громадян і держави в цілому (можна умовно вважати їх новим суспільним договором). Плюс гарантії їх неухильного виконання усіма громадянами, незалежно від посади чи майнового стану. Це той грунт, на якому може зрости порозуміння Сходу і Заходу, Півдня і Півночі, минулого і майбутнього, бізнесу і влади. Але також зробить безглуздими керовані політтехнологами виборчі маніпуляції.

На додаток до правил запропонували механізм безумовної відповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність. У тому числі і простий механізм відповідальності народних депутатів через коротке доповнення Закону про статус народного депутата України: безумовну відповідальність за порушення присяги через позбавлення мандата народного депутата. Ми пробували донести цю думку до людей, які певним чином могли вплинути на процес, починаючи з відомих експертів, депутатів і закінчуючи нинішнім прем'єром. Вже не кажучи про колег – громадських діячів. Подавали електронну петицію і публікували матеріал на шановному електронному ресурсі Укрінформ.
НЕ ПОБАЧИЛИ, НЕ ПОЧУЛИ!

ЗНОВУ ШУКАТИМЕМО «ДОБРОГО ЦАРЯ»?

Сила-силенна українців із захватом чи презирством заглядає у рота кандидатам у Президенти чи народні депутати в очікуванні їхніх супер-програм, написаних технологами для довірливого "піпла", замість того, щоб замислитися про те, що:

• жоден з п'ятьох Президентів не став героєм унормування механізму імпічменту (відповідальності) Гаранта Конституції. 
• жодна парламентська політична сила не проявила потрібної наполегливості після обрання до Верховної Ради. 
• українці дозволили втягнути себе в обговорення прізвищ замість обговорення правил для Президента і нардепів та їх безумовної відповідальності за порушення цих правил.

Українці у своїй більшості не замислюються про притаманні суспільству цінності, хоча саме вони є визначальними у прояві народної мудрості «кожен народ заслуговує свого Уряду». Звідусіль політики плескають язиками про якісь ефемерні європейські цінності, при тому, що чітко сформулював їх лише відомий український економіст Олександр Пасхавер:
1. Свобода вибору для себе й інших. Це та форма існування, без якої люди не в змозі самореалізуватися.
2. Схильність до об’єднання, співпраці й компромісів. Визнання компромісу не програшем, а найкращим рішенням.
3. Відповідальність за свої слова і зобов’язання.

Але сучасному українському суспільству більш притаманні цінності виживання, що мають глибокі історичні корені та за своєю структурою й спрямованістю протилежні європейським. Знову ж таки сформульовані О.Пасхавером:

1. Заради виживання можна збрехати, уникнути відповідальності, ігнорувати інтереси інших людей, крім своїх знайомих чи близьких.
2. Свобода може бути лише власна і самообмежень не існує.
3. Ми не віримо нікому, окрім близьких нам людей, з чого випливає безліч наслідків, зокрема й малодієздатна держава та корупція як загальноприйнятий спосіб життя.

Нагадаємо, що система цінностей має назву «культура». Відкриваємо Вікіпедію: «Культура (лат. Culture – «обробіток», «обробляти») – сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації».
Тому давайте чесно скажемо самі собі: корупційний монстр, яким є нинішня держава Україна, зріс, перш за все, за браком культури у всіх сферах життя. Додаємо безвідповідальність посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність, хаос в управлінні на всіх рівнях.
І МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО…

В таких умовах все більше впевнюєшся, що наше припущення і гаряче побажання 2013 року, що першим віце-прем’єром Кабінету Міністрів треба призначати Міністра культури і його Міністерство має бути, перш за все, культурним фільтром усіх рішень Уряду – це не божевілля, а веління часу. І вся структура управління в державі по вертикалі має бути такою ж.

ПРОЕКТУЄМО І ПОЧИНАЄМО БУДУВАТИ НОВУ КРАЇНУ

Сподіваюсь, що невдовзі до людей, які приймають рішення, дійде розуміння, що нам вкрай потрібне філософське осмислення чинного стану і проектування майбутнього. Детальніше про це в матеріалі «Філософи, ау-у-у!» Неможливо збудувати нову країну, поліпшуючи і пригладжуючи корупційного монстра (нагадаємо слова О.Пасхавера «корупція стала основною формою державного управління в Україні»). Звичайно, побутополіпшення можна і треба продовжувати, але поряд з цим – активно проектувати і починати будувати нову державу. І мати стратегію переходу в новий стан.
Але повернімося до слів І.Бекешкіної, що народ повинен мати важелі впливати на будь-які рішення влади. Не будемо торкатися національного рівня і висловимо думку, як «виростити» місцеву демократію.

Ще 2007 року в Європейській Стратегії Інновацій та Доброго Врядування на Місцевому Рівні були визначені 12 принципів доброго демократичного місцевого врядування. Базуючись на цих принципах, ми спробували сформулювати правила життя у громаді:

• Права людини ефективно захищаються не лише уповноваженим у Києві, а й у громаді 
• Депутати і посадові особи виконавчих органів несуть жорстку та безумовну майнову і адміністративну відповідальність за свої рішення, дії чи бездіяльність 
• Витрачання бюджетних коштів здійснюється виключно у відповідності до Бюджетного регламенту, який має бути прозорим і логічним 
• Впроваджена система управління якістю надання комунальних та публічних послуг виконавчими органами місцевої влади 
• Створений сучасний механізм моніторингу проблем громади та їх вирішення виконавчими органами місцевої влади 
• Запроваджений механізм електронного врядування і електронних консультацій з громадськістю 
• Створений чіткий механізм добору, розстановки та навчання кадрів, критерії та механізм оцінки діяльності органів виконавчої влади загалом і конкретних посадових осіб зокрема 
• Створені умови для підвищення інституційної спроможності громадських організацій та розвитку соціального партнерства у громаді 
• Місцева виконавча влада відповідально реагує на критичні публікації та відеосюжети у ЗМІ 
• Незалежні медіа у повній мірі та без перешкод висвітлюють громадську думку 
• Існує чіткий і прозорий механізм підтримки соціально відповідального бізнесу, що діє в інтересах громади.

Розумію, що це не виключний перелік, але впевнений: якщо ми втілимо хоча б ці правила життя в усій Україні, – матимемо нову державу. Без крові, потрясінь і страждань людей. Адже майбутнє України твориться не лише на київських вулицях і Майданах, а й у кожному місті, селищі чи селі, на вулиці чи вуличному кварталі, в родинах, врешті-решт. І з цих персональних майбутніх складається мозаїка майбутньої держави.

Ми заслужили право називатися народом, а не електоратом чи біомасою. І починати будувати нову політику в новій країні.

Завершити хочу словами білоцерківського поета-гумориста Віктора Євтушенка: 

…Після темряви світанок 

Завжди прийде й не інак. 

Ми здолаємо руїну! 

Вірю я, що буде так! 

І розквітне Україна, 

Заколоситься в житах, 

Будуть люди, лихо згине! 

Щиро вірю – буде так!..

Валерій Панько, президент Фонду
«Творча Ініціатива»