 |
| Про демократію та вибори |
Насамперед, давайте спробуємо знайти відповідь, чому "заслуговуємо". Цікаву версію знайшов у політичному Лікнепі Е.Піньковської:
1. Народ гідний свого уряду (адже обираються кращі з гірших).
2. Політики роблять те, про що потай мріють їхні виборці (в справах депутатів, як у дзеркалі, відображається те, що народ має в думках своїх).
3. Не можна осягнути неосяжне (не можна ощасливити всіх, у всьому і відразу).
Якщо так, можна налічити кілька рівнів прикладення зусиль.
1. Самому ставати таким, яким хотів би бачити народних обранців чи чиновників. І не лише у діях, а навіть у думках (варто добре покопирсатися у своїй голові і знайдеться чимало "сміття", з яким варто прощатися).
2. Стати джерелом інформації для сусідів, якщо спроможний відсіяти зерна правди від полови пропаганди.
Але є ще дуже важлива річ, про яку поки що мало хто говорить. Якщо поглянути на суспільство як на своєрідний багатошаровий торт "Наполеон", можна умовно виділити наступні шари:
Що маємо зараз?
На всі рівні державної та місцевої влади (політика - "золота" середина), включаючи найвищі пости, прийшло багато людей з бізнесу (економіка, нижчий шар). І принесли з собою як корисні риси (настійливість, облік, винахідливість, підприємливість та інші якості), так і невміння бачити глибинні причини, намагання бути головним і навіть відособленість (згадайте численні мікро- і макровійни за бізнес між колишніми партнерами і практичне невміння сучасних українських бізнесменів налагодити прозоре і чесне державно-приватне партнерство). А ще дуже яскраво проявилося послужництво (його ще називають "кумівство" – опора на родичів, кумів, партнерів, перевірених і залежних підлеглих).
Що може і повинне протиставити цьому суспільство? Прихід в політику філософів з більш високого рівня. Або, якщо комусь не подобається цей термін, – людей, спроможних глибоко осмислювати картину життя, тенденції розвитку суспільства і пропонувати найбільш безпечні і корисні для суспільства шляхи розвитку. Тобто, філософи спроможні заглянути далеко за горизонт нашого прямолінійного бачення і підказати, що треба робити, щоб забезпечити сталий розвиток суспільства. Саме вони можуть стати елітою суспільства – носіями ідеології справедливості, про що говорив ще у 16 столітті українсько-польський мислитель С.Оріховський-Роксолан.
Перший похід філософів у владу вже відбувся (маю на увазі "План розвитку країни", з яким 2006 року пішла на вибори партія "Віче"). Проте цей похід виявився невдалим. З одного боку, це проблеми самих партійців, з іншого – суспільство продемонструвало, що вперто голосує за невдах, злодіїв, зрадників і шахраїв.
Навіть після Революції Гідності результати виборів були такими ж. Мабуть, гідності у нас загалом ще малувато.
Знову процитую Е.Піньковську:
1. Народ гідний свого уряду (адже обираються кращі з гірших).
2. Політики роблять те, про що потай мріють їхні виборці (в справах депутатів, як у дзеркалі, відображається те, що народ має в думках своїх).
3. Не можна осягнути неосяжне (не можна ощасливити всіх, у всьому і відразу).
Якщо так, можна налічити кілька рівнів прикладення зусиль.
1. Самому ставати таким, яким хотів би бачити народних обранців чи чиновників. І не лише у діях, а навіть у думках (варто добре покопирсатися у своїй голові і знайдеться чимало "сміття", з яким варто прощатися).
2. Стати джерелом інформації для сусідів, якщо спроможний відсіяти зерна правди від полови пропаганди.
Але є ще дуже важлива річ, про яку поки що мало хто говорить. Якщо поглянути на суспільство як на своєрідний багатошаровий торт "Наполеон", можна умовно виділити наступні шари:
7. Релігія
6. Філософія
5. Культура, наука, освіта, медицина
4. Політика
3. Економіка
2. Правовий захист
1. Армія
6. Філософія
5. Культура, наука, освіта, медицина
4. Політика
3. Економіка
2. Правовий захист
1. Армія
Що маємо зараз?
На всі рівні державної та місцевої влади (політика - "золота" середина), включаючи найвищі пости, прийшло багато людей з бізнесу (економіка, нижчий шар). І принесли з собою як корисні риси (настійливість, облік, винахідливість, підприємливість та інші якості), так і невміння бачити глибинні причини, намагання бути головним і навіть відособленість (згадайте численні мікро- і макровійни за бізнес між колишніми партнерами і практичне невміння сучасних українських бізнесменів налагодити прозоре і чесне державно-приватне партнерство). А ще дуже яскраво проявилося послужництво (його ще називають "кумівство" – опора на родичів, кумів, партнерів, перевірених і залежних підлеглих).
Що може і повинне протиставити цьому суспільство? Прихід в політику філософів з більш високого рівня. Або, якщо комусь не подобається цей термін, – людей, спроможних глибоко осмислювати картину життя, тенденції розвитку суспільства і пропонувати найбільш безпечні і корисні для суспільства шляхи розвитку. Тобто, філософи спроможні заглянути далеко за горизонт нашого прямолінійного бачення і підказати, що треба робити, щоб забезпечити сталий розвиток суспільства. Саме вони можуть стати елітою суспільства – носіями ідеології справедливості, про що говорив ще у 16 столітті українсько-польський мислитель С.Оріховський-Роксолан.
Перший похід філософів у владу вже відбувся (маю на увазі "План розвитку країни", з яким 2006 року пішла на вибори партія "Віче"). Проте цей похід виявився невдалим. З одного боку, це проблеми самих партійців, з іншого – суспільство продемонструвало, що вперто голосує за невдах, злодіїв, зрадників і шахраїв.
Навіть після Революції Гідності результати виборів були такими ж. Мабуть, гідності у нас загалом ще малувато.
Знову процитую Е.Піньковську:
«Філософи і мислителі, які вміють бачити будь-які явища в цілому, легше враховують помилки минулого, прорахунки в сьогоденні і можуть передбачати перспективу розвитку майбутнього. Таких, мислячих широко, мирних і справедливих людей намагаються обирати в число керівників колективів, глав урядів, вождів. У цих водіїв народних мас (філософів) перевіряється в період змін моральна висота в питаннях міри, милосердя, мужності і мудрості».Ось і дороговказ, над чим треба працювати нам самим, вчитись, розвивати логічне мислення та інтуїцію. Плюс – відкрити очі та вуха, щоб почути філософів, які не мають гречки, але, як великий український мислитель Григорій Сковорода, мають честь, гідність і їх неможливо "купити". Для яких втрата доброї репутації дорівнює втраті сенсу життя.
Валерій Панько
Немає коментарів:
Дописати коментар