УТОПІЯ? РЕАЛЬНІСТЬ!

Мир, процвітання, мудрість,
 свобода, співробітництво.

Тепер упевнена, як тільки виникає в людині готовність отримати нову порцію знань, так одразу до неї приходить учитель, який може дати саме ці знання. Щойно колектив готовий до будівництва нових взаємин у житті – до нього приходить вправний керівник.

Щойно країна готова змінити колишню систему управління на іншу – їй дається цар, вождь, генеральний секретар чи президент.

Тобто до чого готовність дозріла – те й отримуєш.

Наш клас дозрів до того, щоб отримати ази культури взаємин, щоб полюбити ближнього і визнати його рівним собі, щоб навчитись поважати працю і не лише свою.
Ах, наша мила, мужня, добра і сувора Мар’юшка! Марія Дмитрівна не хотіла, щоб її жаліли - жодні труднощі та незручності не бентежили нашу Мар’юшку. Вона їх уміла долати і цьому намагалась навчити нас».  С. 15-16

Процес набуття поваги як принципу в собі до всього, з чим стикаєшся, - це і є головний сенс у самопізнанні та самовдосконаленні.

Люди різні. Один, спритний і сильний, намагається утвердити свою мораль, свої правила, свої закони в сімї, серед сусідів, у колективі. Інший може поступитися, потерпіти, перечекати. На чиєму боці мені бути? – запитувала я себе і сама відповідала. – Правий завжди той, хто правдивий, миролюбний і добрий до людей не на словах, а у справах. Але така людина живе найскладніше життя у суспільстві. Ось цікаве відкриття: правда, правота, правило, праведність, справедливість – усі ці слова з одним корінням. А хто ж розсудить справедливо?

Усе давно сказано мудрими людьми. І думати нічого, нам грішним, які живуть на землі сьогодні. Лише грішити поменше, та діяти так, як мудрий Конфуцій навчав ще п’ять тисяч років тому своїх учнів: «З добрими чиніть по-доброму, а зі злими – за справедливістю (за законом)», – так завершувала і я свій внутрішній монолог, намагаючись вчиняти так, як радив усім шанований мудрець.

Тоді я в Бога ще не вірила. Так мені здавалося. Нам, лікарям, дива зцілення хворих з Божою допомогою ніхто не демонстрував. Нічого про Вічне життя духу та наявність живої субстанції душі не розповідали. Книги про релігію у вільному продажу заборонялися. Тому багато освічених людей замінювали розумовий (науковий) і чуттєвий (філософський) свій розвиток читанням фантастики та детективів.

Звідки мені тоді було знати, що партійна мораль про честь, про совість, про справедливість була списана з християнських заповідей? Багато доводилося додумуватися самій, вибудовуючи логіку виправдання, коли чогось не розуміла. Наприклад.

Який державний устрій кращий: капіталізм чи соціалізм? А це, виявляється, залежало від того, за якими критеріями судити. У роздумах знайшла собі схему визначення добра і зла у будь-якому державному ладі.

Усе залежить від загальної культури конкретного народу, яка містить у собі: духовні, моральні, ментальні та матеріальні (політико-економічні) здобутки. Чим вища культура, тим більше добрих справ.

Задовільним можна вважати такий лад, при якому люди не скоюють вбивств у жодному вигляді, а тому смертної кари, як міри покарання, в такій державі немає (щоб не стратити помилково засудженого).

Добрим можна вважати той лад, де всі громадяни не лише думають про збереження миру, але й об'єднують зусилля для визнання рівності всіх народів Планети та збереження Природи.
Справедливим можна вважати той лад, де надається однакова свобода для розвитку творчих здібностей будь-якої особистості.

Як буде називатися такий устрій – це теж має значення. Але головним критерієм «правильності» того чи іншого ладу буде не назва його, а те, як за цього державного устрою почуватиметься «маленька людина», яка живе в будь-якій країні: радісно, впевнено, спокійно?

Зрештою, будь-яка держава для того і створюється, щоб захистити свій народ від зовнішньої біди, щоб зробити міцнішим мир і настрій творення усередині країни та створити рівні умови кожній людині для застосування її творчих здібностей.

Функції при цьому однакові, лише масштаб різний, що у малому її (держави) осередку – сім'ї, що у всій величезній країні. Обов'язки батьків та обов'язки правителів універсально прості – це створення умов для життя дитини та дорослої людини у бадьорому, активному та радісному стані.

Інакше навіщо народу держава з її величезною бюрократичною машиною? Навіщо? Як каральний орган? Так цю «виховну» начебто функцію, яку використовували раніше (на жаль, і тепер є) у різних інститутах влади, зараз вся планета затаврувала.

Було сказано «стоп!» інквізиції у церкві. Затаврували СС-івські та гестапівські злочини. Під прицілом журналістів та громадськості нині перебуває діяльність каральних установ: в'язниць, слідчих ізоляторів, МВС, ЦРУ та інших СБ (служб безпеки).

«Бережись автомобілю, сучасна, грішна людино! Бережись сп'янілого від влади грішного уряду за кермом державної машини. Будь пильним, мандрівнику! Твій порятунок у твоїх руках», – невесело думалося мені тоді.

Щастя всім і порівну, та ще й водночас час дати неможливо. І взагалі, щастя - це категорія не теперішнього часу, але міркування про минуле чи мрія про майбутнє. У теперішньому може бути радість від утспіхів, задоволеність від досягнення наміченої мети, гордість за мужнє подолання перешкод. 

А щастя - це категорія не матеріальна, що виникає у міру набуття душевних цінностей. Це досягнення високого ступеня в культурі відчування, осмислення та усвідомлення того, що ти навчився чогось у соєму житті.

 Величезне щастя приносить наприклад, уміння радіти не лише своїм успіхам, а й успіхам товаришів. Або розуміння того, що цілі, які ти ставив собі і досягав, були радше благородними та корисними людям, ніж ні. Що перешкоди, вмінням долати які ти пишався, створювалися людьми, які «не відають, що творять», але тебе поєднувало чи зводило з ними життя і ти й вдячний долі за ці уроки.

Щастя - це коли є хоч мала можливість не дорікнути собі в чомусь неблагородному, непристойному, незаконному, гріховному.

Уривок з книги ІЯ САПІНА "УТОПІЯ? РЕАЛЬНІСТЬ!"