ПРО СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Ох, ця справедливість! Чи існує вона взагалі? – часто можна почути подібні вигуки від скептиків-демагогів, які загальмувалися у своєму духовному просуванні. А тобі, читачу, чи доводилося ловити у собі подібні думки? Ні? Якщо твоя відповідь прозвучала як тверде «ні», то ти або все вже знаєш про це питання (з чим тебе вітаємо!), або ще жодного разу не замислювався всерйоз про це.

Говорячи про справедливість взагалі, слід пам'ятати, що людська свідомість здатна розуміти лише те, що відповідає її рівню та ступеню розвитку.

Свідомість людини егоїстичної, яка живе заради отримання особистого задоволення, дуже відрізняється від свідомості людини альтруїста-суспільника. Ця душевна людина тяжіє до благодійності і тому вже безкорисливо віддає сили, час, часом і кошти, дбаючи ще про когось, крім себе. У той же час обидві ці свідомості не можуть йти в порівнянні з мудрістю людини, яка живе жертовним, «духовним» життям.

Для тілесного розуму, керованого егоїстичним принципом «я – мені – моє», справедливість може виглядати у найвищому її прояві начебто навіть пристойно. Людина з таким рівнем розвитку своєї свідомості може декларувати, що всі земні блага необхідно ділити з усіма по справедливості. Але мені, так думає егоїст, справедливо мати більше, ніж інші (за статусом, заслугами та пільгами).

Для свідомості людини душевної "я і вони" (в сім'ї, в колективі) сприймається вельми справедливо, як належне, поділ благ - "по-братськи" (50:50).

Свідомість розумно мислячої людини, що розвивається до "я + вони", вже інша формула може сприйматися як справедливий поділ. Наприклад, частини державного бюджету: одну третину треба віддати минулому (на пенсії, лікарні, оздоровниці, культуру), одну - майбутньому (на школи , спорт, гуртки, ВНЗ, культуру) та одну теперішньому (на забезпечення життєво важливих об'єктів для розвитку людини). У сім'ї – це батькам, дітям, собі. У державі – пенсіонерам, учням, працівникам.

Для духовно розвиненої свідомості справедливою є формула мислення від «вони і я» до "вони + я", при цьому осмислення справедливості таке, коли особистим потребам приділяється останнє місце (67:33).

У святих людей формула поділу благ незбагненна для усередненої людської свідомості і виглядає це «ми» як (83:17), де перша цифра відображає частину грошей, сил, часу, знань, яку людина здатна безкорисливо віддати людям. Це і є та любов і віра, розумінням сенсу якої стурбоване прогресивне людство. Така любов усе перемагає, а «гірчичне зерно» подібної віри здатне зрушити гори.

Якщо життя душевної людини сприймається оточуючими як безкорисливе служіння людям, то життя духовної людини – як подвиг в ім'я служіння Богу, на благо людям, справі, ідеї.

Чому ж стільки несправедливості довкола? – часто вигукують у розпачі деякі розумно мислячі люди, які прагнули самопізнання і самовдосконалення.

Найімовірніше тому, що зараз багатьом людям більш зрозумілі й тому прийнятні прості формули. Як виглядає поділ всіляких благ іншим і собі за наявністю ступеня безкорисливості у відсотковому відношенні?

17:83 нижча (егоїстична форма свідомості)
33:67 низька (раціональна)
50:50 середня (доцільна)
67:33 висока (самовіддана)
83:17 найвища (жертовна)

А ти? Ти сам аналізував своє ставлення до справедливості? Ти здатний міркувати про добро і зло, про життя земне і вічне, про багато законів: причин і наслідків, доцільності, співмірності, вибору головного? Уяви собі, що ти про все вже читав, все теоретично засвоїв. Це похвально. Але для вічного життя цінним видається не багаж знань, не багатство матеріальне, а вміння застосувати в житті те, що придбав, нагромадив чи отримав у спадок. Інакше всі накопичення можуть перетворитися на порох.

Ти навчився накопичувати? Навчися зберігати.
Навчився купувати? Навчися віддавати!
Отримав у дарунок? Скористайся на благо!

Хитрі, жадібні та ліниві люди, їх називають егоїстами, на відміну від щирих, безкорисливих і працьовитих, будь-яке явище, поняття, справу здатні видозмінити на свою користь, тобто довести до абсурду.

Індивідуальна «справедливість» у її спотвореному вигляді сприяє розвитку жорстокосердя, цинізму та послаблює душевне і духовне здоров'я суспільства.

Як і будь-яка хвороба, неповноцінна справедливість вимагає зцілення, іноді краще - хірургічним шляхом. Відповідай, хто останнім часом до тебе ставився, на твою думку, несправедливо?

1. Усі навколо?
2. Родичі?
3. Керівництво?
4. Вчителі?
5. Друзі?
6. Кохана людина?
7. Батьки?

На якому б із цих пунктів ти не обрав для відповіді «так», знай, що настав час тобі особисто переглянути своє ставлення до справедливості. Час виходити до іншого, вищого (див. вище) її відсоткового виразу. Ти цілком готовий бути кращим і вищим за того, ким ти вже є, але сам гальмуєш своє просування. Іншої дороги до Світла та Добра немає. Тому, коли декларуєш, що готовий до душевного життя, то не забувай, що в цьому періоді життя частіше не тобі даруватимуть і віддаватимуть, а ти. Задля справедливості треба нагадати тобі про закони доцільності, співмірності та необхідності. Це означає, що віддавати можеш лише те, що необхідно, лише тому, кому ти винен або вважаєш за доцільне, і лише стільки, щоб не пошкодувати про це. Порівнюй свої можливості в даруванні, спонсорстві, меценатстві.

Уникай безрозсудних поривів, щоб не вводити себе в подальшу жалість про вчинене тобою благодіяння. Дарувати благо теж треба вміти. Тут слід пам'ятати про закон Причин і Наслідків та універсальні правила - "Не нашкодь" і "Ніщо не занадто".

Тому існує наука мудрих людей своїм послідовникам, які розумно мислять, чим слід ділитися: "Дати бідному духом багатство, багатому знаннями - терпіння і любов усім".
Це буде надзвичайно справедливо!

(З книги «Егологія»)
Піньковська Е. А.