Частіше згадувати класиків - корисно

Загальний рівень судочинства, імітація боротьби з коррупцією зокрема, апсолютне лицемірство нині в Україні - явище старе як світ. В байках Леоніда Глібова воно описано дуже влучно та дотепно, додати нічого. Треба бути йму вдячними за надану можливість поглянути на себе збоку, запитати себе: "доки будемо слухатись"лисиць" і відпускати "щук"?  Може досить бути телепнями та ходити по-колу, а включати здоровий глузд, робити висновки та якось вже еволюціонувати. Україна таки має таланти, до них би дослухатись, тобто "свого не цуратись", як писав наш Т. Г. Шевченко.
 Актуальність байок Глібова, просто вражає - все так і є, до найдрібніших деталей. Мабуть  вже, пора " добрячих та плохих" поміняти  на просто чесних професійних і порядних.

Леонід Глібов

Щука

На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа,—
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця...
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких...
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!),—
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать...
Не довго думали — рішили —
І Щуку на вербі повісити звеліли.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать,—
Тут обізвалася Лисиця.—
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
1858