Про громадянське суспільство та програму його розвитку

21 листопада 2013 року у Білій Церкві відбувся Круглий стіл, на якому вперше була офіційно представлена Програма з розвитку громадянського суспільства. І ніхто не міг навіть припустити, що уже ввечері у Києві на Майдан вийдуть небайдужі українці, які, поряд із незрозумілою євроінтеграцією, будуть говорити про гідність, справедливість, правила життя і громадянське суспільство. З того часу пройшло не так багато часу, але ми дозволили політикам за гаслами про євроінтеграцію та безвізовий режим заховати ГІДНІСТЬ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ і ПРАВИЛА ЖИТТЯ.

 "Питання розбудови громадянського суспільства аж настільки на часі, що, мабуть, нічого актуальнішого й бути не може. Цікавий період в розвитку країни настає, і саме суспільство повинно приймати доленосні рішення. Приймати рішення й відповідати за них. Часто про Україну кажуть, мовляв, здобула демократію, а що робити з нею, не знає. От поки ми цього «не знаємо», хтось цим незнанням управно користується (і не сумніваймося, що так воно і є). Це ненормально, коли громада плутається в ногах у влади. Це по-дитячому, що ми свої інтереси висловлюємо вже тоді, коли тільки й залишається, що жити в наметі на вулиці й тижнями чергувати на мітингах. 
Ми повинні запровадити якісь більш цивілізовані механізми впливу на владу. Бо не зовсім правильно обурюватися й показувати своє «фе» тільки тоді, коли через нас уже фактично переступили. Підіймати свої п’яті точки з диванчиків варто не лише, коли допекло й відбувається щось, що вже ні в які рамки не входить, а бути ГРОМАДЯНИНОМ постійно й про наявність своєї громадянської позиції нагадувати владі без перерви та вихідних. А поки що...

 Маємо ту владу, на яку заслуговуємо. Хе, та нашому вихованню ще кінця-краю не видно. Ну от зовсім просте порівняння: що робить дитина, коли їй щось не подобається? Вона вередує, плаче, кричить... От щось подібне час від часу робить і наше суспільство: щось не так – ми хапаємося за прапори й кричимо-кричимо-кричимо. 
Це, звичайно, також метод. Але ж ми інших поки що не опанували. Наше суспільство ще на рівні розвитку маленької, вередливої дитинки. І виховання нас не може відволікати, бо саме його ми й потребуємо зараз понад усе. Українському суспільству потрібно стати більш зрілим.
 Розбудова громадянського суспільства – питання не одного року. Навіть, можливо, не одного десятку років (адже зараз багато хто із тих, хто б’є себе в груди й заявляє, що вони всім громадянам громадяни, просто не розуміють, що таке громадянське суспільство і як себе має поводити член справжнього громадянського суспільства). І це нормально, якщо рухатися в цьому напрямку почне саме громада. Просто нікому справжнє громадянське суспільство не потрібне більше, ніж нам самим. І ніхто й ніколи не робитиме дійсно рішучих кроків у цьому напрямку, крім нас. 
Білоцерківська влада вважає, що це «утопія». Хм, вірю, що вдасться пожити в ті часи, коли нам утопією здаватиметься ситуація, в якій ми живемо зараз. Буквально декілька тижнів тому повернулася з Мюнхена. Коли бродили там вуличками з екскурсоводом, він не раз казав: «Громада вирішила, що ця скульптура має залишитися в Мюнхені... Дах у цього собору саме такий, бо громада вирішила, що вона не хоче його змінювати... Громада вирішила, що собак вигулювати треба тільки в цьому парку...» 

Настільки часто звучало це «громада вирішила», що я не втрималася й запитала:– А який механізм прийняття ось цих громадських рішень? Це кожного разу проводяться громадські слухання, чи як? – Ні, організовується ініціативна група, вона збирає підписи й несе їх в кабінети влади. Якщо все здійснено за процедурою, то все: громада рішення прийняла. А процедура виписана в спеціальних документах. Тут свою волю виявити легко. 
Мені після такої відповіді залишилося тільки слинку ковтнути. Чомусь ніхто не вхопився за прапори, не істерив, не оголошував голодування... Ініціативна група зібрала підписи. І все. Друзі, то, виходить, є ж і менш радикальні механізми зробити так, щоб влада нас чула. Невже тут, в Україні, ми їх не хочемо запровадити?! Власне, тішить те, що саме так, цивілізовано, розсудливо й помірковано зараз народжується на світ Програма розвитку громадянського суспільства. Що вивчаються думки фахівців, що може своє слово сказати громада. Все ми можемо, коли хочемо. 
«Круглий стіл» 21.11.2013 р. дав достатнє підґрунтя для роздумів. Авторові Програми залишається відбирати зерно від полови. А всім, хто має що сказати й чим допомогти, треба робити це на партнерських засадах, без перетягування ковдри... Щоб все було як у Європі: важливі питання треба вирішувати консенсусом."

Вікторія Бірюкова, 21 листопада 2013 р.