ГАЛЕРЕЯ

пʼятниця, 5 листопада 2010 р.

ГАЛЕРЕЯ

Невінчана (Пензарєва) Галина Вікторівна — українська письменниця, художниця, журналістка, громадська діячка.Народилася в м. Біла Церква.

У 1997-му році розпочала роботу у газеті «Юр’ївська земля» в якості кореспондента.
2000-й рік – редактор дитячої газети Білоцерківського товариства Червоного Хреста «Місія добра».

2001-2002 рр. – кореспондент газети «Міська газета». З 2002-го до 2003-го – редактор цього ж видання.
2007 року на творчій роботі: пише картини і книжки. У вересні 2010 р. вийшов друком роман «Зерна і Жорна» її авторства.
Бере активну участь у пропаганді образотворчого мистецтва, представляючи Білу Церкву на різних виставках (Київ, Будапешт, Софія).
Член Товариства німецької культури.

Як корінна білоцерківчанка, вважаю, що нашому місту насамперед треба повернути статус мальовничого, духовного, історичного. Адже з ним пов’язані біографії визначних письменників і митців, з ним пов’язане наше дитинство, а значить і наша доля. Я завжди домагалася і домагаюся поліпшення екології нашого міста, щоб не було захаращених околиць, забруднення нашої річки Рось, щоб кожний відчував свою відповідальність за наше місто, як за свою оселю.

Я знаю, що у нас дуже багато обдарованої молоді, але не всі можуть виявити свої здібності. Тому я буду намагатися сприяти відкриттю нових безкоштовних гуртків і секцій з мистецтва, нових виставкових залів і салонів.
Нещодавно вийшов друком другий роман Галини Невінчаної під назвою "Зерна і Жорна". Пропонуємо вам познайомитися з передмовою до роману від знаного в Україні майстра слова Віктора Міняйла. Дивись, може захочете придбати книгу і прочитати...
РОМАН ПРО РОКОВАНУ ЗАГИБЕЛЬ ІМПЕРІЇ
...
Авторка пропонованого роману, художниця за фахом, обдарована ще й неабияким літературним хистом, скрупульозно дослідила долю мільйонів уярмлених в концтаборах невинних жертв злочинної російсько-комуністичної імперії, серед яких були і «необережні на слово», а то й просто «не тієї» національності. Вивчивши жахливу статистику совєцьких концтаборів, вона оживила свій твір яскравими картинами людських доль, розтертих жорнами режиму, може, найкривавішого за всю історію людства.
Жоден із відомих уже творів на тему масового винищення народів не йде в порівняння з пропонованим романом, бо дають полегшену оцінку нелюдськості російської машини винищення тим, що такі, мовляв, ми терплячі росіяни, зовсім нехтуючи тим, що винищувалися мільйони представників інших народів, відмінних од росіян з їхньою одвічною звичкою до «рідного» рабства...
Адже герої оповіді в цім романі – нащадок запорожців і одна з далеких нащадків тих одурених безземельних німців, яким російська цариця Катерина ІІ пообіцяла рай на пустельних землях російського Поволжя...
Як і в кожному романі, в цьому теж квітне кохання. Вже тому, що навіть у пеклі люди плекають надію. А вона, як відомо, вмирає останньою.
І всі приречені вірять, будяки нелюдськості, посіяні сатаною в Божім саду, всохнуть.
ВІКТОР МІНЯЙЛО, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Квітень, 2009 р.

Колонада "Эхо"